З 6 років я стала свідком домашнього насилля і досі не можу донести до матері, що терпіти не можна. Мій батько був з заможної родини, тому він мав і власну квартиру й успішну роботу. Маму ж зустрів на 37-му році життя. Їй тоді було 25. Мама не мала забезпечених батьків за плечима, була зі звичайної сільської родини.
Та все ж мама дійсно закохалася в мого батька і це було щиро. Всі довкола сприймали їх шлюб, як шлюб за розрахунком. Мабуть, не варто й говорити, що родичі мого батька не сприймали мою маму, як гідну невістку.
За рік їх союзу на світ з’явилася я і стала єдиною донькою. Перебуваючи в декреті, мама ніби була щасливою: тато турбувався про нас, однак часто затримувався на роботі. Коли мені було 6, мама віддала мене до школи та пішла працювати.
Відтоді наше життя перетворилося на пекло. Через ревнощі батько підіймав руку на маму, а коли я намагалася заступитися – міг мене штовхнути. Мама терпіла усі приниження через фінансову залежність. Ледь не кожне свято вона зустрічала в синцях.
У 12 років я дізналася, що тато має коханку, однак маму ревнує ледь не до кожного, що слугує приводами для його принижень.
У підлітковому віці я тільки й мріяла, аби мама знайшла іншого чоловіка, з яким би була по-справжньому щасливою. Та, на жаль, вона так і не наважилася на цей крок. Аби не бачити численні побиття власної матері та слухати всілякі образи в її адресу, в 18 років я покинула батьківський будинок.
З 16 років я вмовляла маму зробити це разом, та вона не погоджувалася. Та я страждаю разом з нею і не хочу бути жертвою. Зараз я навчаюся в іншому місті, проживаю в гуртожитку. Гроші від батька не беру, не хочу бути залежною, тому доводиться після пар ще працювати.
Я мрію, що врешті решт мама наважиться і ми разом знімемо десь квартиру й забудемо про батька-деспота.
