Ми з чоловіком Миколою проживаємо в невеликому п’ятиповерховому будинку. Життя кожного, як на долоні. Особливо допитливі та пильні Галина Петрівна й Валентина Іванівна. Вони постійно сидять на лавці біля під’їзду. І як кажуть – навіть миша не прошмигне не помічена ними. Взагалі то вони добрі, просто все про всіх їм цікаво знати.
У нас із чоловіком двоє дітей. Донька Софія та син Максим. Софія вже пішла до школи, а Максим ходить в дитячий садочок. Живемо дружно. Звичайно, бувають непорозуміння, але ми їх намагаємося швидко вирішувати. Одне з таких непорозумінь сталося недавно.
Я з дітьми поїхала у відпустку до своїх батьків у село. Миколі не дали відпустку влітку. Тому вирішили, нехай діти в селі побудуть на свіжому повітрі, покупаються в річці, поїдять свіжих овочів і фруктів, а я щось допоможу батькам. Дітям в селі сподобалось. Непомітно промайнула майже половина відпустки.
Одного разу мені зателефонувала Галина Петрівна і не привітавшись заторохтіла:
-Швидко приїжджай додому! Микола коханку собі завів, нікого не соромиться, разом ходять, не ховаючись.
-Ви, мабуть, його з кимось сплутали, – не вірила я в почуте.
-Сплутаєш тут! Напевно ж, навмисно відпустку весною відгуляв. Хоча, справа твоя, сама вирішуй. Мені ніколи.
Вірити чи не вірити почутому? Потім трішки опанувала себе і вирішила поїхати в місто і з’ясувати все сама. Швиденько зібралась і вечірнім автобусом поїхала додому. Всю дорогу я нервувала, злилася на Миколу. Думала, як він міг зрадити мене, дітей. Невже я його зовсім не знаю. Я ж так довіряла йому. В таких невеселих роздумах я підійшла до свого будинку. У вікнах горіло світло. Значить Микола вдома. Довго вагалась, дзвонити у двері чи відкрити своїм ключем. Вирішила відкрити, а там що буде те буде. Ввійшла в квартиру, тихенько пройшла на кухню, а там Микола вечеряє з молодою вродливою жінкою. У мене перехопило подих.
– Ой! Оксанко! Ти приїхала. Щось сталося? – запитав Микола, піднімаючись зі стільця.
Я стою і не можу слова вимовити.
– Та що з тобою? Проходь. Знайомся. Це – моя двоюрідна сестра Лариса. Вона приїхала в наше місто у відрядження. Я запропонував їй пожити у нас, – пояснив Микола.
У мене відлягло від серця. Згадала, що на весіллі у нас була Миколина тітка Марина, яка живе на Закарпатті. Запрошувала нас в гості, щоб познайомити зі своєю родиною і відпочити в їхніх мальовничих місцях. Та ми так і не скористались запрошенням.
Я вже з радістю приєдналась до вечері. Лариса виявилась веселою, дотепною жінкою і цікавою співрозмовницею. Ми до пізньої ночі говорили, розглядали наші весільні світлини, згадували свою чисельну рідню. Ось таке хороше завершення мало це непорозуміння.
