Одного разу мені зателефонувала Галина Петрівна і не привітавшись заторохтіла: – Швидко приїжджай додому! Микола коханку собі завів, нікого не соромиться, разом ходять, не ховаючись

Ми з чоловіком Миколою проживаємо в невеликому п’ятиповерховому будинку. Життя кожного, як на долоні. Особливо допитливі та пильні Галина Петрівна й Валентина Іванівна. Вони постійно сидять на лавці біля під’їзду. І як кажуть – навіть миша не прошмигне не помічена ними. Взагалі то вони добрі, просто все про всіх їм цікаво знати.

У нас із чоловіком двоє дітей. Донька Софія та син Максим. Софія вже пішла до школи, а Максим ходить в дитячий садочок. Живемо дружно. Звичайно, бувають непорозуміння, але ми їх намагаємося швидко вирішувати. Одне з таких непорозумінь сталося недавно.

Я з дітьми поїхала у відпустку до своїх батьків у село. Миколі не дали відпустку влітку. Тому вирішили, нехай діти в селі побудуть на свіжому повітрі, покупаються в річці, поїдять свіжих овочів і фруктів, а я щось допоможу батькам. Дітям в селі сподобалось. Непомітно промайнула майже половина відпустки.

Одного разу мені зателефонувала Галина Петрівна і не привітавшись заторохтіла:

-Швидко приїжджай додому! Микола коханку собі завів, нікого не соромиться, разом ходять, не ховаючись.

-Ви, мабуть, його з кимось сплутали, – не вірила я в почуте.

-Сплутаєш тут! Напевно ж, навмисно відпустку весною відгуляв. Хоча, справа твоя, сама вирішуй. Мені ніколи.

Вірити чи не вірити почутому? Потім трішки опанувала себе і вирішила поїхати в місто і з’ясувати все сама. Швиденько зібралась і вечірнім автобусом поїхала додому. Всю дорогу я нервувала, злилася на Миколу. Думала, як він міг зрадити мене, дітей. Невже я його зовсім не знаю. Я ж так довіряла йому. В таких невеселих роздумах я підійшла до свого будинку. У вікнах горіло світло. Значить Микола вдома. Довго вагалась, дзвонити у двері чи відкрити своїм ключем. Вирішила відкрити, а там що буде те буде. Ввійшла в квартиру, тихенько пройшла на кухню, а там Микола вечеряє з молодою вродливою жінкою. У мене перехопило подих.

– Ой! Оксанко! Ти приїхала. Щось сталося? – запитав Микола, піднімаючись зі стільця.

Я стою і не можу слова вимовити.

– Та що з тобою? Проходь. Знайомся. Це – моя двоюрідна сестра Лариса. Вона приїхала в наше місто у відрядження. Я запропонував їй пожити у нас, – пояснив Микола.

У мене відлягло від серця. Згадала, що на весіллі у нас була Миколина тітка Марина, яка живе на Закарпатті. Запрошувала нас в гості, щоб познайомити зі своєю родиною і відпочити в їхніх мальовничих місцях. Та ми так і не скористались запрошенням.

Я вже з радістю приєдналась до вечері. Лариса виявилась веселою, дотепною жінкою і цікавою співрозмовницею. Ми до пізньої ночі говорили, розглядали наші весільні світлини, згадували свою чисельну рідню. Ось таке хороше завершення мало це непорозуміння.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Одного разу мені зателефонувала Галина Петрівна і не привітавшись заторохтіла: – Швидко приїжджай додому! Микола коханку собі завів, нікого не соромиться, разом ходять, не ховаючись
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.