Але щоразу, приїжджаючи до її хати, я згадую про ті щасливі дні, які проводила разом з нею та дідусем у старенькому будиночку з дерев’яним парканом

Моєї бабусі не стало десять років тому, дідуся – ще раніше. Але щоразу, приїжджаючи до її хати, я згадую про ті щасливі дні, які проводила разом з нею та дідусем у старенькому будиночку з дерев’яним парканом.

Заходжу в хату. З порогу чути цей такий рідний запах – запах бабусиної хати. Інколи він змішувався із запахом свіжого хліба та гарячого варення. Влітку тут пахло молодою картоплею, а взимку пиріжками з повидлом.

Проходжу далі. Ось кімната, яка завжди слугувала за вітальню, а коли я приїздила на канікули – за спальню. На побілених стінах висять вишиті бабусею картини. Все таке рідне та до болю знайоме. Ось старенький телевізор, застелений серветкою. Ось шафа з книгами. Деякі з них помальовані мною – в дитинстві я любила малювати в книгах. А в підлітковому віці я на зимових канікулах зачитувалась світовою класикою.

Ось розкладний диван, на якому акуратно складені подушки, одягнуті у вишиті наволочки. Стоять рівненько, як любила бабуся.

Між дерев’яними шибками віком на снігові з вати стоять ялинкові іграшки. Так бабуся прикрашала хату до Нового року. Саме це вікно я відчиняла літніми ночами, коли втікали на сільську дискотеку.

Далі йде кімната дідуся й бабусі. Там стіну прикрашає великий килим у квітки. Над килимом висить весільний портрет дідуся й бабусі. Вони ще такі гарні й молоді. Бабуся в білій сукні – простій, але гарній.

Сідаю на ліжко. Обережно, аби не порушити тендітну конструкцію з подушок. В цій кімнаті все нагадує бабусю. Ось біля вікна стоїть швейна машинка. Подекуди на машинці злізла фарба, але я досі пам’ятаю, як бабуся сиділа вечора за нею, шиючи мені ситцеві сукні.

На кухні все по-старому. Кружки в горошок. Однієї не вистачає – це я побила, наливаючи собі компот із вишень. «На щастя», – сказала тоді бабуся. Ось піч. Тут ми з Муркою дивились малюнки у книжці з казками, адже я тоді ще не вміла читати.

Виходжу на поріг, аби ще раз вдихнути запах літа, яке минає… Ще одне літо без бабусі.

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Але щоразу, приїжджаючи до її хати, я згадую про ті щасливі дні, які проводила разом з нею та дідусем у старенькому будиночку з дерев’яним парканом
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.