Новий рік… Благо, на роботі дали достатню кількість вихідних, аби відсвяткувати, відпочити та побачитись з друзями й родичами.
Святкувати вирішили вузьким колом найближчих друзів, з якими разом навчались у Львові. Більшість з них – з Львівської області, тобто, ясна річ, розмовляють українською. Мені комфортно з цими людьми, адже в нас однакові погляди на життя. Ми дивимось україномовні фільми, сміємось над одними й тими ж жартами та читаємо однакові книги.
Так от, наступного дня, гортаю стрічку в соціальній мережі й зустрічаю фото, де ми разом з друзями у мене вдома разом з бенгальськими вогниками. От тільки підписано: «С Новим годом! Всєм счястья! Пусть Новий год прінєсьот всьо самоє лучшеє!»
Що? Не можу второпати я. Як так, україномовні враз стали російськомовними?!
Наступного дня, йдемо з чоловіком в гості до його сестри. Вона з Волині, як і її чоловік. Гарно посиділи, от тільки під кінець вечора телефонує Валі, чоловікові сестрі, свекруха й та з нею телефоном говорить російською. Чому? Свекруха у Валі – жінка інтелігента, от, напевно, перед нею сама Валя й хоче здатись кращою, ніж є насправді.
Керівник на роботі вітає всіх з новорічними святами. Роздає премію в конвертах з листівками, на яких великими російськими літерами написано: «С Новим годом!» А ми, на хвилиночку, працюємо в україномовному виданні. Чому ж тоді не знайшлось відповідних листівок?
Я, аналізуючи цю ситуацію, намагаюсь зрозуміти, чому так стається. Російська асоціюється в нас з чимось кращим. Ні, я не засуджую людей, які все життя розмовляють російською. Просто не можу зрозуміти україномовних, які, коли їм це зручно переходять на російську. Це виглядає дуже дивно і не додає такій людині поваги в суспільстві та серед друзів.
Саме тому бажає всім в Новому році цінувати те, що в нас є, а саме – мову, культуру та національну гідність. А нашій державі бажаю, що Україна не просто процвітала, а й могла похвалитись тим, що розмовляти українською – престижно!
