Можливо, так говорити не дуже гарно, але мої родичі остаточно знахабніли! Знаєте, що вони
придумали? Святкувати свої дні народження та інші свята у нас!
«У вас є альтанка, можна м’ясо посмажити!» – Говорить брат.
«А у залі місця багато, якраз мої проводи на пенсію і відсвяткуємо, – каже мама, – я, напевно ще з бухгалтерії дівчат запрошу, ви ж не проти?»
«У вас стільки вільних кімнат, нехай моя свекруха ніч-дві у вас переночує, бо у нас у квартирі місця не багато! – Просить сестра. – А може ще й свекор приїде.»
А почалось все з того, що ми з чоловіком приїхали у приватний будинок, який дався нас дуже нелегко. Ми змушені були чимало працювати та економити. Як думаєте, мої родичі нам чимось допомагали? Звичайно, ні!
А зараз, коли все зроблено, то всі тільки й чекають, щоб долучитись, до нашого будинку. Всі новорічні свята, дні народження та все інше моя рідня вирішила святкувати виключно в нас. А коли я попросилась до сестри на чай, вона сказала, що ніколи їй гостей приймати та пригощення готувати. Отак!
А мені, значить, є коли! Адже, чиє б свято не було, якщо готують на моїй кухні, я теж вимушена включатись у процес, аби мене не прийняли за ледачу.
Моєму чоловікові це теж вже порядком набридло.
«Чомусь мої родині не обмилували наш будинок, як платформу для своїх «шабашів», – говорить він, – а твоїх я тут бачу частіше, аніж свій відбиток у дзеркалі, адже через цих гостей у ванну треба в чергу ставати!»
Вчора мені зателефонувала молодша сестра й сказала, що хоче в нас відсвяткувати хрестини своєї доньки в нас.
– Вибач, Олю, але в нас не можна!
– Як так? – Не зрозуміла сестра. – У вас що дядько Степан свій ювілей святкує?
– Ні. – Спокійно відповіла я.
– А що тоді? – Оля відверто була здивована.
– Нічого. Просто ми не хочемо.
Звичайно, після цього моя родина мене проклинає, але зате тепер я знаю, що таке спокій у власному домі.
