Нещодавно я побачив ситуацію, яка мене здивувала, в поганому розумінні.
Одного ранку я дуже поспішав на роботу, сів на маршрутний автобус, який був заповнений повністю, люди попритулялися один до одного. З дому до офісу мені їхати близько тридцяти хвилин, якщо без заторів, але на жаль того дня я відразу зрозумів, що добиратися буду не менш, як годину.
Після мене на зупинці зайшла вагітна жінка, років тридцяти, десь на останніх місяцях вагітності. Що мене власне так сильно обурило, так це те, що як тільки вона зайшла, усі люди бігом почали удавати, що не бачать її. Хтось швиденько одягав навушники, школярі витягували з рюкзаків книги й удавали, ніби читають. Дехто навіть придурювався, ніби задрімав.
Що ще дивніше, на останніх сидіннях була жінка з дитиною, якій десь до десяти років. Так от, вона теж не сказала доньці встати, або ж могла навіть на коліна взяти. Але чому? Вона ж теж була в такому стані, теж носила дитину й точно знає, як це тяжко. Якби я сидів, я б одразу звільнив місце вагітній, адже мене так вчили з дитинства. Чоловік повинен поступитися місцем жінкам, старшим людям, адже це правильно.
Можливо мої дії були неправильними, адже я не повинен був користуватися грубою силою щодо інших людей. Неподалік від мене, сидів хлопець, років напевно 23-25. Він був з тих, хто дивився у вікно й “не помічав” вагітної жінки яка стояла збоку від нього.
Отже, я взяв його за вухо та витягнув з сидіння. Попросив жінку сісти. Цікаво, що ні хлопець, ні інші пасажири не сказали мені нічого, адже вони всі знали, чому я так зробив.
Після цього випадку, я зрозумів, що треба приділяти цій темі більше часу у вихованні своїх дітей.
