Таргоній Сава

Це сталося в лютому, у один із тих довгих вечорів, коли зима, здавалося, навмисне затягує темряву, щоб

Я довго мовчала. Не через сором, а через страх осуду. Адже ж як це — відмовитись від батьків, мов вони чужі.

Я довго мовчала. Не через сором, а через страх осуду. Адже ж як це — відмовитись від батьків, мов вони чужі.

Вибір, якого я ніколи не хотіла: між чоловіком і онуками Я, Надія Василівна, прожила з чоловіком сорок років.

Все почалося з найяскравішої події — народження онучки. Я, як любляча мати та бабуся, кинулася допомагати

— Бабуся, а ти можеш бути ще однією бабусею? — Що ти вигадуєш, Ластівко? Не розумію. — Бач, у всіх дітей

Онучка тане на очах. Вона починає ненавидіти і матір, і молодшу сестру. Я боюся, що доведеться забрати

Щойно вранці мати подзвонила мені з тривогою в голосі: — Сину, зайди, будь ласка, до нашої сусідки —

«Мама сидить у нас на шиї» — коли я це прочитала, у мене аж руки затремтіли. У моїй двокімнатній хрущовці

**Щоденниковий запис** Коли я погодилась, щоб свекруха мала ключі від нашої оселі, мені й на думку не