Галайда Мирон

Так трапилося, що на за́хисті літ я опинилася сама. Не з власної волі, не через злість долі — а тому

**Щоденник** Мене звати Оксана, і живу я у Києві разом із чоловіком Юрієм. Наша історія почалася десять

3 березня 2024 року Свекруха знову хоче до нас, але цього разу мій відповідь був остаточним – ні.

Ось так, слухай… П’ять років мої сини мене не відвідували, але варто було подумати про те, щоб записати

**Щоденниковий запис** Буває таке: «Очі не бачать — серце не болить». Чим далі, тим частіше згадую ці

Ось і дістався я до того, що з’явилося особисте життя — але моя донька вважає мене божевільним і заборонила

«Чоловік завіз коханку в наш дім, поки ми з сином лежали в лікарні»: я чекала підтримки від рідних —

Бувають в житті такі моменти, коли й не знаєш — сміятися чи плакати. Ось і в мене вчора трапилася історія

— Ну от, не приїде… — з гіркою зітхає Ганна Іванівна. — Ми з чоловіком вже навіть не хвилюємося, звикли.

Я більше не можу. Куди подіти мою літню матір? Я не знаю, скільки ще витримаю. Спочатку здавалося — впораюся.