Я виросла в дуже заможній сім’ї, де батько був офіцером з надзвичайно великим стажем, а мати – директором школи. Вони були щасливі, та мама довго не могла завагітніти. Саме так я – з’явилася у їхній сім’ї, саме так я стала їхньою донькою.
Мама з татом вдочерили мене, коли мені було сім років, а їм вже по сорок сім, тому вони не надіялися, що ще зможуть мати своїх дітей. Жили ми щасливо, я дуже їх любила. Проте, коли мені було вже майже дев’ять, я дізналась, що мама вагітна і у мене буде сестричка. Спочатку я переживала, адже думала, що батьки перестануть мене любити, але потім вони пояснили мені, що я все одно буду їхньою донькою. Сестра народилася, ми не дружили з самого дитинства, адже вона від народження не любила.
От і зараз так, мені вже тридцять років, їй двадцять один. Рік тому батьків не стало, спочатку відійшов батько, а потім вді горя мама почала хворіти, й теж пішла від нас.
Вони залишили нам у спадок наш дім. Я пропонувала сестрі не продавати його, аби коли у нас будуть свої сім’ї, то ми могли їздити на свята у батьківський дім. Та вона була проти, сказала що продасть його, але я коштів не отримаю, адже я по крові не рідна донька для наших батьків, й не рідна сестра їй.
Я була в шоці, не могла зрозуміти, за що вона так зі мною, адже я ніколи не робила їй нічого поганого, останні роки ми взагалі не спілкувалися. Найгірше те, що вона подала в суд на оскарження спадку батьків, й суд визнав її скаргу правильною та затвердив, аби весь спадок дістався лише моїй сестрі.
Як довго я плакала, адже не знала що робити. Зараз я найняла адвоката, аби продовжувати цю справу й подати до суду, тепер вже на сестру, адже думаю, що вона заплатила, щоб виграти ту справу.
Побажайте мені удачі.
