Так вже повелося, що батьки завжди більше тішаться успіхам своїх дітей, ніж своїми. Неймовірна гордість переповнює, якщо дитина досягла успіху у житті і навпаки, так тяжко, якщо все ніяк не задається життя.
Галина Михайлівна була творчою особистістю, власне як і вся її родина. Вона дуже красиво малювала, а її чоловік мав неймовірний голос. Була у них одна лиш донька і здавалося їй хотіли дати все найкраще. Так і вийшло, від тата Марина взяла солов’їний голос, а від мами – тонке відчуття кольорів, малювала неймовірні абстрактні картини.
Зараз Галина Михайлівна вже на пенсії, як-не-як 60 років стукнуло, свого часу вона працювала у місцевому музеї, а по вечорах малювала картини і, якщо чесно, то і непогано заробляла на продажі своїх картин, до неї приїжджали навіть з інших областей, щоб щось купити або на замовлення просили намалювати. Але час пройшов, руки вже не так добре відчували кисть, музей закрили декілька років тому, так і лишилися двох вже на заслуженій пенсії, чоловік співав вечорами, а Галина Михайлівна задумливо споглядала у вікно.
Дочка їхня, Марина, навчалася у художній школі, вона показувала дуже хороші роботи і по закінченню школи її запросили на навчання за кордон, якби тяжко не було батькам відпускати єдину свою дитину, це було її життя, і її можливості. Після навчання Марина залишилася там жити і працювати, її картини були представлені на кращих виставках у різних країнах. Одне сумно, бачилися дуже рідко, раз в 1-2 роки.
Але якось поштарка принесла лист, від кого він міг би бути, відкрили, а там запрошення на персональну виставку їхньої дочки у Києві, вказана дата і, що за ними приїдуть о такій то годині. Галина Михайлівна декілька разів вголос перечитувала цей лист, а потім повернулася до діда і з усмішкою сказала:
-Ну що, діду, діставай свій смокінг, їдемо в столицю.
Прийшов день виставки, Галина Михайлівна з чоловіком одягли свій найкращий одяг і рівно в зазначений час за ними приїхала машина. Через декілька годин вони були на місці. Все було таким красивим і з таким розмахом, що аж дух перехоплювало, а картини доньки були просто неймовірними. Вони ходили між людьми і тільки й чули захопливі відгуки гостей. Вони так гордилися за свою доньку.
І тут на сцені з’явилася їхня донечка Марина, вона виголосила свою промову, а в кінці подивилася на батьків і сказала, що всім своїм успіхом вона завдячує батькам і попросила їх на сцену.
Батьків переповнювала гордість за своє дитя, всі їхні зусилля були не марні, в той момент вони всі були разом і по-справжньому щасливі.
