Вже з шести років я активно ламав собі все, що тільки можна було зламати. Це почалося з перелому руки, я невдало впав на асфальт, коли спіткнувся. І мені постійно щастить, кістки зростаються. Але ось моїх батьків це сильно хвилювало та тому в десять років я почув від них заборону на те, щоб я лазив де попало та що вони тепер будуть більш пильні.
Чесно кажучи, я теж намагався вберегти себе від цих пригод, але коли мені виповнилося двадцять років, у мене все одно трапився випадок із завченим результатом. Свій день народження я відзначав на дачі батьків.
Наша компанія до вечора була далеко не твереза, у тому числі і я. Якоїсь миті мені дуже захотілося покупатися в басейні. Стрибнув у нього та якимось чином зламав собі ногу.
У лікарню я потрапив тільки під ранок, тому що на не тверезу голову я не відразу зрозумів, що в мене зламана нога. Десь о сьомій ранку я прокидаюся від дикого болю в нозі, мене одразу відвезли до лікарні батьки, які вже приїхали до мене. Лікар, до якого мене направили виявилася жінкою, вона переважно допомагає чоловікам, просто тому, що найчастіше до неї потрапляють саме чоловіки, ніж жінки.
Огляд провела швидко, похитала головою та каже мені:
– І як ви ще живете на цьому світі? Живучі ви, чоловіки.
Я тільки посміявся з цього та сказав, що життя не стоїть на місці, потрібно спробувати все. З того моменту у нас закрутився роман, я став допомагати своїй дівчині на роботі, адже теж цим усім цікавився. Так, скажімо, був «групою підтримки» для пацієнтів:
– Вам нема чого боятися. Колись я також був на вашому місці.
