Я кохаю свого чоловіка, у нас хороша сім’я. Це я так вважала до останнього часу, доки чоловік не зробив мені пропозицію, від якої в мене відняло мову.
З Тарасом ми познайомилися у соцмережах, довго спілкувалися онлайн. Хлопець виявився приємним співрозмовником. Могли обговорювати будь-що, не на всі питання у нас збігалися погляди, проте суперечки були цікаві, іноді веселі. Тарас першим запросив мене на побачення офлайн, я погодилась.
Хлопець мені сподобався, ми почали зустрічатися, а через рік одружилися. Перед знайомством із батьками Тарас мене попередив, що тато його користується популярністю у жінок, тому попросив із розумінням віднестися до ситуації, така вже він людина. Мама п0мерла два роки тому. Володимир Степанович і Олеся радо нас зустріли, вечір пройшов у теплій атмосфері. Після весілля свекор кілька разів бував у нас у гостях, але кожного разу з новою супутницею.
Ми з Тарасом із самого початку мріяли про велику родину, і він, і я хотіли не менше двох дітей. Через півроку після одруження я повідомила чоловікові гарну новину, він був щасливий. Вагітність моя проходила легко, я вчасно стала на облік, дотримувалась рекомендацій лікаря. Тарас дбав про мене і з нетерпінням чекав на народження сина. Кілька разів чоловік запрошував до нас у гості свого батька, але той кожного разу відмовлявся, то часу немає, то термінові справи.
День народження синочка став для нас найочікуванішим. Пологи були складні, у мене передчасно відійшли води, лікар чергував постійно біля мене. Коли нас виписали додому, Тарас здавався найщасливішим татком на планеті.
Через місяць, ми запросили Володимира Степановича у гості, познайомитися з онуком. Але він знову відмовився посилаючись на зайнятість. Тоді Тарас занепокоївся та вирішив, що ми самі навідаємо дідуся. Нашому здивуванню не було меж, коли ми зустріли чоловіка біля будинку, але він був не один, а з новою подругою та візочком. З’ясувалося, що свекор вдруге став батьком, а у Тараса тепер є молодший брат. Чоловік не зізнавався сину, бо не знав, як той до цього поставиться. Тарас стримано сказав батькові, що то його вибір, і він його не засуджує.
Невдовзі я почала помічати, що синочок не перевертається самостійно, не тримає голівку, не тягнеться до іграшки. Лікар уважно обстежив малого, діагноз був невтішним, ДЦП. Новина підкосила нас із чоловіком. Я не стала любити менше нашого сина, проте бачила, що для Тараса ця новина була приголомшливою. Чоловік понад тиждень ходив, наче у воду опущений, йому було складно прийняти діагноз сина.
Одного вечора Тарас повернувся не зовсім тверезий і сказав, що знає, як розв’язати нашу проблему. Він запропонував віддати нашого синочка у дитячий будинок, а самим всиновити дитину його батька. Від Володимира Степановича пішла жінка, залишивши його самого з немовлям і той тепер не знає, що йому робити. Я не вірила своїм вухам. Як мій чоловік, моє щире кохання, моя опора і підтримка у найтяжчі хвилини життя, міг таке сказати! Тарас не жартував. На ранок я мовчки зібрала речі свого коханого у валізу. А як би вчинили ви?
