– Краще б ти взяла приклад з моєї матері, – ніби ненароком Олексій зневажливо взяв щойно куплену мною сукню й кинув на диван, – ось вона про всі свої покупки консультується зі стилістом й купує виключно ті речі, які їй пасують. Не дарма на свої сорок вісім вона має чудовий вигляд. А ти у свої двадцять більше схожа на жіночку з поліклініки.
– Але ж… – Я взяла сукню з дивану. – Це мій стиль. Мені подобається так вдягатись.
Чоловік закотив очі.
– Але тобі не пасує такий одяг. І ця стрижка. Може тобі краще пофарбувати волосся? – Олексій, прижмуривши очі, подивився на мою зачіску. – Проконсультуйся з моєю мамою. Впевнений, вона щось порадить.
В цей момент мені стало дуже образливо. Ні, я не проти – мама чоловіка й справді виглядає дуже гарно та витончено – у неї хороша фігура, своєрідний стиль, та й взагалі, вона цікава жінка. Але чому Олексій постійно мені штрикає свекрухою? Ніби я сама не доросла жінка й не можу в усьому розібратись.
Робили ми ремонт у квартирі. Не дивлячись на те, що з вибором одягу в мене можуть бути проблеми, за освітою я – дизайнер інтер’єру. Звичайно, за ремонт у власній квартирі, я взялась самостійно. Все розрахувала, вибрала. І знаєте, що врешті мені сказав чоловік:
– Ці шпалери сюди не пасують. І штори якісь не дуже. Та і взагалі… – Олексій прижмурив очі. – От у мами моєї ремонт – так ремонт. І вона все сама зробила. Може, попросимо її допомогти?
Це ранило мене в саме серце. Як чоловік наважився посягнути на святе – на мою творчість. Але того разу я проковтнула свою гордість й зробила так, як порадив Олексій.
Кількома днями пізніше в мене був вихідний і я вирішила приготувати чоловікові медовик. Це в мене було вперше, тому коржі трохи пригоріли. Але я сподівалась, що Олексій оцінить бодай мої старання. Але чоловік, замість того, аби підтримати мене, знову закотив очі й промовив:
– Краще б мамі моїй зателефонувала, вона б розповіла тобі, як торти смачні пекти, а не ось це от. Тільки продукти перевела.
В мене сльози на очі навернулись. За що він так зі мною? Я ж для нього старалась. Але на цьому порівняння мене зі свекрухою не закінчились.
Нещодавно я ходила по магазинах. Зайшовши в один з них, вирішила купити чоловікові шкарпетки. Що-що, а з таким елементом гардеробу проблем не повинно було б виникнути.
Але й цього разу Олексій знайшов до чого причепитись.
– Тільки мама знає, які шкарпетки мені підходять. Чому ти їй не зателефонувала? – Чоловік знову закотив очі й кинув куплені мною шкарпетки на той само диван. – Краще не берись ні до чого, якщо тобі не виходить. Або ж радься з моєю мамою.
Цього разу моє терпіння не витримало.
– Якщо тобі так добре з мамою, то навіщо я тобі?! – Я подивилась на чоловіка й витерла сльози.
– Ну як? – Олексій явно був спантеличений. – Ти – моя дружина, але…
– Але не така ідеальна, як твоя мама?! – Я дивилась на чоловіка й не могла зрозуміти, що робити далі.
Врешті, рішення прийшло саме собою.
– Збирай-но речі і їдь до мами. – Я дістала валізу чоловіка. – Я втомилась від того, що постійно опиняюсь на другому місці – після твоєї мами. Знаєш, якщо я ніколи не зможу їй відповідати, то краще не муч мене, а повернись до неї.
Олексій намагався щось там розповідати про те, що любить мене, але мені було все одно. Якщо для Олексія ідеал – його мати і я ніколи не зможу стати такою, як вона, то навіщо нам такі стосунки?
З того часу пройшло два тижні. Я звикаю жити одна, але вимушена визнати, що почуваюсь значно краще – ніхто не розповідає мені, що і як я повинна робити. Ніхто не порівнює мене з мамою і не робить оцінку не в мою користь.
Олексій вже не робить спроб налагодити стосунки. Сподіваюсь, з мамою йому краще. А я… А що я? Мені й так добре.
