У мене є рідна сестра Світлана, у неї троє дітей. Звичайно, їй завжди було важко із ними, адже у кожного різний характер, тому я постійно намагався їй допомогти. Вона була старшою за мене на 6 років, тоді своїх дітей я поки не мав, але вже тоді зустрічався зі своєю майбутньою дружиною Валерією.
Сестра вчила мене правильно виховувати дітей, але наше уявлення щодо цього дуже не збігалось. Розумієте, вона усю опіку за молодшими скидала на старших. Після того, як у неї народилась друга дитина, то старша дочка Марічка зовсім позбулась дитинства, бо почала доглядати за дитиною. Через це у дівчинки погіршились оцінки, а її мама за це дуже сварила.
Звичайно, я намагався допомогти, говорив із сестрою та сам намагався доглядати за дітьми, але все було марно! Після появи третьої дитини, стало ще гірше. Але відповідальність з маленької Марічки ніхто забирати не хотів.
У них був тато, але він був такою поганою людиною, що я навіть вітався з ним не завжди. Моя Сестра його дуже любила, тому більше часу проводила із ним та догоджала йому. А дітей вона народила саме для нього, бо цей чоловік хотів трьох діток, але сам про них не піклувався. Уся наша сім’я просто була шокована від цього всього, тому батьки намагались хоч якось ощасливити дітей, забираючи їх до себе на вихідні.
Зараз уже пройшло багато років, я маю сина та доньку. Вони в мене ростуть зовсім інакше. Ніхто в них дитинство не забирає! Коли ні я, ні моя дружина не могли залишитись з дітьми, ми телефонували батькам, але просити допомоги у сестри я не хотів. Через це вона часто ображалась на мене. Я ж просто не хотів, щоб мої діти виховувались, так само як і її.
Світлана постійно мені повторювала, що мої діти вже досить дорослі, щоб залишати їх самих на себе. Але це просто нонсенс, моєму старшому синові 8 років, а дочці тільки 4. Вони зовсім малі, щоб доглядати одне за одним. Але вона цього просто не розуміє!
Не знаю, як боротись із такими нав’язливими думками про виховання. А ви що думаєте? Погоджуєтесь із моєю сестрою.
