У мене досить велика сім’я. Нам з жінкою уже по п’ятдесят років. В нас є двоє синів, 22 та 26 років. Старший вже одружений, а молодший все ще шукає свою любов. Обидва вчилися на економічних факультетах в університетах.
Чому? Не тому, що вони дуже цього хотіли, й марили цим, а тому, що в їхнього батька (у мене) є своя величезна компанія.
Так, ми досить заможна сім’я. Мої сини виросли в неймовірному достатку, адже у них було все, чого вони хотіли, та й набагато більше.. У цьому була моя основна помилка. Коли вони пішли вчитися, я вирішив, що не буду брати їх на роботу в свою компанію, адже хотів, щоб вони самі чогось добилися.
Але де там, моя дружина не могла зрозуміти такого рішення й сварилася зі мною.. Вона мене добила досить швидко. По закінченню навчання, я взяв спочатку старшого, а потім й молодшого на роботу.
Влаштував їх на керівні посади, адже дружина дуже просила. Так пройшло декілька років їхньої роботи у моїй компанії. Сини не справлялися, постійно мусили зірвати мені якусь важливу угоду, погано розбиралися в документації..
Але я кожного разу давав їм новий шанс, це ж мої діти!
Все помалу налагоджувалося, вони керували своїми відділами досить майстерно, спілкувалися з фінансистами й приносили багато коштів у компанію. Але не все так добре.. Ви й не уявляєте, що вони мені заявили нещодавно.
Сказали, що я вже старий, тому повинен передати правління їм двом, адже, як вони сказали “Тату, ну ти сам розумієш, якби не ми, у тебе ж нічого б не було, подивися скільки ми зробили для компанії, поки ти сидів і дивився. Ти вже міг би піти на пенсію, а керувати будемо ми”.
Класно, правда ж? Я був дуже злий на них та на свою дружину, та й на себе теж. Бо колись послухав її й взяв на роботу дітей.
Наступного дня я звільнив їх. Відразу закрив усі їхні проєкти у компанії, аби не казали, що я заробляю на їхніх ідеях.
А от тепер подивимось, діти, чого насправді варті ВИ, без мене, а не я без вас! Чи правильно я вчинив? Як Ви вважаєте?
