Ми були одружені сім років. Спочатку подорожували, довго шукали місто, в якому хочемо жити, переїжджали. Після трьох таких напружених та цікавих років, я запропонував дружині подумати про дитину. Адже вже пора.
Я дуже хотів дитину. Але як тільки заговорив про це, жінка почала придумувати різні причини, чому зараз не варто. Після довгих діалогів та дискусій, мені все ж вдалось її вмовити.
Ми пробували близько п’яти місяців, адже жінка після таблеток, нам сказали, що в такому випадку, процес може тривати до року. Але все вийшло, моя кохана завагітніла! А що ще прекрасніше — двійнею. З моєї сторони, в родині колись були двійнята, але я навіть уявити собі не міг, що нам так пощастить! Я був неймовірно щасливий.
Вагітність в моєї дружини проходила доволі важко, вона чотири рази лежала на збереженні, я старався підтримувати її, та у всьому допомагати. У мене така робота, що я часто їжджу у відрядження, проте я добився дозволу, аби працювати з дому. Хотів завжди бути поруч.
Ось, цей день настав, вона народила. Двоє прекрасних дівчаток. Я бачив по очах дружини — вона була щаслива, раділа. Я подарував їй букет із 1001 рози, я не знав, як дякувати за такий подарунок..
Проте, недовго все було так ідеально. Через тиждень після виписки, дружина почала сильно нервуватися, постійно гнівалася на дітей, кричала.
Потім взагалі, сказала, щоб я сам сидів з ними, адже в неї не було молока і це якраз хороший привід, аби вона повернулася на роботу. Я погодився, думав, що дружина відпочине, відволічеться. Взяв відпуску, проте, ситуація не покращувалась. Жінка приходила з роботи пізно, потім одразу лягала спати. Здавалося, що вона удає, ніби дітей у нас немає, та і мене теж..
Одного разу, я побачив у неї смс: “Кохана, дякую за вчорашній вечір, чекаю завтра, як завжди”.
Я не знав, як на це реагувати, був дуже злий. Одразу накинувся на неї з питаннями, як це розуміти. Вона була на диво спокійною, що мене ще більше нервувало. Сказала, що я сам у всьому винен, адже вона казала, що не хоче дітей, а я її змусив. Повідомила мені, що діти їй не потрібні, вона вже підготувала документи для розлучення.
Я зрозумів, що змісту продовжувати ці стосунки немає. Але мені було дуже шкода наших дітей, адже вони будуть рости без мами, бо вона просто від них відмовилась..
Ми офіційно розлучились. Я тимчасово орендував квартиру, адже ту залишив дружині. Ми з дівчатками справлялися, мені завжди допомагали батьки, навіть батьки колишньої хотіли допомагати. А вона взагалі не давала про себе знати.
Вже пройшло десять років, дівчата виросли. Я одружився з нянею, яка якийсь час доглядала за дітьми, та й за мною теж. І ось, тиждень тому, до нас у двері стукає та сама, моя колишня дружина і мама моїх доньок. Просить, аби я дозволив з ними бачитись, каже, що хоче повернутися.
Звісно я дозволив, аби вона приходила до нас раз в тиждень і спілкувалася з доньками. Проте, я не можу передати, яку біль я побачив в її очах, коли вона зрозуміла — дітям на неї все одно.
