У вихідні дні я люблю бувати з сином у парку. Мені подобається блукати алеями, а синові, звичайно, до вподоби різні атракціони. Ось і в ці вихідні ми завітали до парку. Людно, гамірно. Я взяла квитки, і син пішов розважатися. Коли я чекала його біля одного з атракціонів, підійшла молода жінка з дівчинкою років п’яти. Дівчинка з захоплення дивилася на дітей, які веселилися. Потім вона смикнула маму за руку й несміливо поцікавилася:
– Мамочко, а коли я зможу тут побувати?
Жінка погладила дівчинку по голові й тихенько сказала:
– Можливо наступного тижня, коли отримаю зарплатню. Зараз грошей на розваги немає. Залишилось тільки на ліки для бабусі.
Дівчинка зітхнула й заздрісно поглянула на дітей, що кружляли на каруселі.
Мені відразу пригадалось, як отак в дитинстві я теж могла лише мріяти по нові іграшки, цукерки, тістечка й обновки, бо ми жили дуже скромно. Батьки не мали змоги часто радувати мене таким.
Я швиденько попрямувала до каси та придбала квитки на всі атракціони, потім повернулася. Карусель наразі зупинилася. Я відвела свого сина убік та попросила зачекати, а сама поспішила до мами з дівчинкою, вигадуючи на ходу, що скажу їм.
– Доброго дня. Вибачте. Я купила синові квитки, але мене викликають у терміновій справі. Нехай ваша дівчинка скористається ними, – сказала я, вкладаючи квитки в руки малечі.
Потім швиденько, поки вони не отямились, пішла. Я йшла й весело посміхалась. Син поглянув на мене і спитав, чому я така радісна.
– Тому, що на планеті на одну щасливу дитину стало більше, – відповіла я.
