Ми з дружиною спочатку жили добре, ніколи не сварилися, старалися знаходити разом вихід з будь-яких ситуацій, завжди були разом! Я дуже сильно кохаю її, адже все життя шукав саме таку, як вона, й був найщасливішим, коли зрозумів що вона – та сама!
Але, на жаль, вся ця ідилія завершилась, коли ми були змушені пожити в домі мого батька, адже свою квартиру ми продали раніше, ніж в нашому новому приватному будинку завершився ремонт. Сам не знаю, як так вийшло, не встиглося, завжди мусить щось піти не так.
Мій батько з радістю погодився нам допомогти, адже йому завжди сумно, бо живе сам, моєї мами вже давно немає. А ще, він був дуже щасливий, адже буде часто няньчитися з онуком, адже у нас є син, Саша. Батьки дружини, до речі, навіть не запропонували допомогти.
Деякий час ми жили мирно, все було добре. Проте, через місяць все стало просто жахливо. Жінка з сином залишалися вдома, а я мусив працювати, адже я будівельник, тому роботи завжди багато. А батько у мене вже досить старший, раніше я просив його сусідку допомагати йому з домашніми справами, адже сам він не справляється. Але так, як ми переїхали до нього, то вирішив, що сусідка більше не потрібна.
Але помилявся, адже моя жінка постійно кричала, що тато її дістав, бо постійно щось хоче. Одного разу ми сильно посварилися, адже я раніше прийшов додому й почув, як вона сильно кричить на нього й розізлився. Як так можна, верещати на старшу людину, тим більше якщо це мій батько? Вона постійно на все скаржиться.
Декілька днів тому навіть запропонувала, аби ми відправили батька у дім пристарілих, а його дім здавали в оренду купі студентів, адже це багато місця. Сказати, що я був шокований – нічого не сказати. Того ж дня я попросив її аби забрала свої речі й переїжджала до своїх батьків, але сина їй не віддав.
Що робити далі? Розлучення ж не вихід, адже шкода маленького сина, не хочу, щоб ріс в сім’ї де мама й тато окремо.
