Зазвичай люди розповідають про своїх вередливих тещу, тестя, свекруху чи свекра. Я ж хочу сказати, що мій тесть мені, як рідний батько та цьому я дуже радий.
Ось вже протягом десяти років ми з моєю дружиною живемо у великому заміському будинку разом із її батьками. Так, це все правда, саме такий тривалий час я живу під одним дахом з тещею та тестем. Ніхто й не скаржиться, вони мені обоє стали, як рідні мати та батько, але рідніше – Гаврило Степанович. Я його реально іноді татом називаю, а він мене сином.
На це є одна вагома причина, чому ж у мене такі стосунки із тестем. Все тому, що я не знаю свого справжнього батька. Він покинув мою маму, коли я ще навіть не народився. З того часу мама так і не наважилася вийти заміж знову, їй вистачає зараз і одного чоловічого плеча. До речі, вона була зовсім не проти того, щоб я жив разом із батьками її невістки. Та і я ні скільки не шкодую про таке рішення.
Тато почав мені допомагати багато в чому. Ось, наприклад, постало питання про купівлю машини, я зовсім ніяк не міг визначитися, яку краще взяти. Гроші то були, але вибір був дуже складним. З цим тато мені й допоміг, він великий фахівець у цьому, досі ми лагодимо обрану машину разом.
Я своєю чергою, звичайно, намагався допомагати у відповідь. Не зважаючи на свою зайнятість на роботі, часто заїжджав до них на дачу, щоб перевірити, чи все нормально та, якщо щось треба було, привозив.
Були моменти, коли нам із дружиною було дуже тяжко. Якоїсь миті у мене почалися великі проблеми на роботі, а дружина все ніяк не могла влаштуватися на неї. Звичайно ж тесть мене підтримав та запропонував роботу у нього, на випадок, коли мене звільнять. Згодом так і сталося, тепер я з ним їжджу на одну роботу.
Коли в нас народилася дочка, то більшість клопоту перейшла на маму моєї дружини. Вона просто золото, така сама, як і її чоловік. Сам Гаврило Степанович був на сьомому небі від щастя, що в нього народилася саме онука. Він також часто засиджувався з нею, щоб полегшити нам трохи життя.
Я ось, коли чую від своїх знайомих про те, яка у них теща зла, а тесть дуже вимогливий, так мене одразу вводить це все в шок. Ну, як це так? Чи, то в мене не все, як у людей, чи вони щось вигадують. Ніяк не можу усвідомити, що в нашому світі дійсно існують такі погані люди. Можливо, мені просто пощастило, не знаю…
Одного разу в нас трапився дуже серйозний випадок. Гаврилу Степановичу стало дуже погано, його госпіталізували та діагностували інсульт. Ми всі не на жарт перелякалися, особливо я, який і уявити не може, що колись мого, хоч і не рідного, батька може не стати.
Ми, як приїжджали до тестя у лікарню, то там медсестра подумала, що я його син. Зрозуміло, що з боку ми виглядали як реальні родичі, адже спілкуємося абсолютно вільно та не соромимося, щось таке запитати один одного. Правду говорити не стали, це все одно так і є.
У мене досі не вкладається в голові те, що деяким людям так не пощастило в житті, що в них дуже погані стосунки з батьками свого партнера. Якоюсь мірою я можу поспівчувати, хоча з іншого боку це можна виправити, якщо спробувати поговорити з ними та з’ясувати все. Ну, а якщо ніхто й слухати не захоче, значить так воно й має бути.
Мені дуже пощастило, я вважаю. Ще не з’явившись на світ я втратив рідного батька, а тільки після весілля знайшов ту людину, яка повністю замінила його. Цьому я дуже вдячний долі.
