– Вірочко, зайдіть до мене, – Федір Григорович, головний лікар, викликав до себе медсестру з хірургії.
– Зараз буду, – дівчина тремтячими руками поправила медичну шапочку і поклала слухавку.
Що йому, головному лікарю, потрібно від неї, простої медсестри? І взагалі звідки в нього її номер? Так вони знайомі, адже до того, як стати головним лікарем працював у них у хірургії. Федір Григорович був завжди з усіма привітним, але це тоді. Зараз він велика людина, що йому до Віри?
– Сідай, – Федір Григорович вказав на стілець, – може чаю чи кави?
– Ні, дякую, я щойно пообідала, – дівчина випрямилась.
– Чудово. Тоді саме час для десерту. – Головний лікар дістав із шухляди пачку цукерок, перев’язану золотою стрічкою. Віра одразу впізнала ці цукерки – дорогі, вона собі таких дозволити не може. – Пригощайся.
Дівчина не наважувалась.
– Бери-бери. – Усміхнувся Федір Григорович посміхнувся. – Я солодкого не їм – цукор високий у мене…
– То може жінці завезете, – дівчина несміливо на нього подивилась.
Та Федір Іванович спохмурнів.
– Я ж розлучився, Вірочко…
– Ой, вибачте, не знала… – Дівчина прикрила лице рукою.
– Нічого страшного, я це не афішую. Але добре, що ти сама заговорила. Через те, що дружини в мене немає, то тебе я викликав, бо мені треба жіноча порада: скажи, що сестрі на день народження подарувати?
– Ну, квіти обов’язково. – Віра почала роздумувати… – А ще…Вона що любить у вас?
– Готувати любить, – Федір Григорович одразу повеселішав. – Пекти торти різні там, тістечка. Вона самоучка, хоч і пече дуже смачно, щоправда, мені солодкого не можна – цукор…
– Тоді оплатіть їй кондитерські курси, – запропонувала Віра.
– Ти – геній. – Лікар підбіг до дівчини й поцілував її. – Як я сам не здогадався?!
Того вечора дівчина довго не могла заснути. Він її поцілував! Це був простий знак вдячності чи щось більше? І чому він викликав саме її, адже в оточенні Федора Григоровича дуже багато жінок?
Віра – дівчина тридцяти років. Вже не дуже молода. Заміж не вийшла, але ніхто й не пропонував. Красунею Віру не вважали, адже в неї проблемна шкіра, зайва вага та рідке волосся. Фарбуватись Віра не любить, та й, чесно сказати, не вміє. А чоловікам подобаються жінки іншого типажу. Та за тридцять років дівчина звикла до самотності й навіть завела кота, як тут…він її поцілував!
Наступного дня був вихідний. Віра прибирала вдома, коли приїхав кур’єр.
– Вам квіти!
– Від кого? – Здивовано запитала дівчина.
– Там все написано. – Хлопець вручив листівку.
Там красивими літерами було написано: «Дякую за гарну пораду.»
– Забув. Вам ще це. – Кур’єр дістав коробку цукерок, перев’язану золотою стрічкою.
Віра ледве не заплакала від щастя.
З того часу вони з Федором Григоровичем стали часто бачитись. Вони обідали разом, а потім разом їхали додому. Головний лікар щовечора підвозив до самих воріт звичайну медсестру з хірургії. Віра вже встигла в нього закохатись, але боялась собі в цьому зізнатись…
А скоро в них весілля. Так, дива стаються й Попелюшки перетворюються на Принцес!
