– Купуй молочко, дитинко, – бабуся подивилась на мене так, що я не могла не зупинитись.
– Та, я молока не п’ю, в принципі…
– Воно ж домашнє, жирненьке, – бабуся витерла очі загрубілою рукою.
В той момент мені стало шкода стареньку, хтозна-чому я вирішила взяти в неї це молоко, хоч і намагаюсь не їсти молочних продуктів.
Інколи, йдучи додому з роботи, я завертаю на продуктовий базар, аби купити свіжих овочів-фруктів. Та, бачачи, як бабусі мучаться, продаючи й в спеку і в холод, інколи підходжу до них купити домашні продукти.
Так вийшло й сьогодні.
«І що мені робити з тим молоком? – Думала я, підходячи до будинку – Могла б спекти щось солодке, але готувати в мене немає часу.»
Біля під’їзду сиділи бабусі. Одна з них – бабця Ліда живе на поверх вище за мене. Вона самотня жінка, ми інколи спілкуємось.
– Що несеш? – Весело питає в мене сусідка, показуючи на пакет
– Та от молоко купила, – кажу, – вам не треба?»
– Ні, – каже бабуся Ліда, – я молока не люблю. А от Мурка моя дуже любить.
– Тоді візьміть для Мурки.
Я віддала пляшку й піднялась у квартиру.
«От я молодець. – Думала я собі – Обом бабусям допомогла.»
З відчуттям власної корисності я лягла спати. А на ранок вирішила знову піти на базар, адже був вихідний.
«Ще комусь допоможу» – подумала я й пішла з дому.
Біля самого вхожу в базар сиділа бабуся. Вона торгувала яйцями.
– Візьми, дитинко, – бабуся схопилась за серце, – домашні, тільки сьогодні від курки забрала. Я, – каже бабуся, – мушу торгувати, щоб собі на ліки заробити.
– Авжеж візьму, бабцю, – я охоче погодилась, вирішивши, що мої сьогоднішні хороші справи почнуться з цієї бабусі. Тим більше, що яйця, на відміну від молочних продуктів, я вживаю та дуже люблю.
– Скільки тобі, дитинко.
– А давайте всі…
Яйця на імпровізованому прилавку були гарно складені у вигляді пірамідки.
Однак мене здивувало, що вони дуже чисті та однорідного кольору. Зазвичай домашні яйця трохи менш ідеальні.
От я і вирішила запитати в бабусі про те, що мене хвилює.
– У вас кажу всі яйця такі гарні. – Я взяла одне – І дата виготовлення на них вказана.
Так, на мій превеликий подив на яйці, яке я тримала в руці було характерне для магазинних продуктів штампування.
Жінки, які торгували поруч почали голосно сміятись.
– Звичайно, – сказала одна з них, витираючи очі від сміху, – у нашої бабусі Мані яйця одразу штамповані! Бач, які кури прогресивні!
Жінки почали сміятись ще голосніше, а бабуся, яка накладала мені яйця, почала махати на них руками.
– От вже Хвеськи язикаті, – вона плюнула в бік своїх конкуренток, – вам що, більше нема чого робити?! Краще за своїм товаром дивіться. А ти, – повернулась до мене бабуся, – якщо не збираєшся купувати – не треба! Без тебе обійдусь! На щастя, клієнтів вистачає. Йди звідси! – Вигнала мене бабуся, боячись, щоб про її таємницю більше ніхто не дізнався.
Я йшла додому трохи пригніченою, адже хотіла щиро допомогти жінці.
На подвір’ї біля будинку мене зустріла бабця Ліда.
– Більше нічого мені не давай, – сусідка була дуже зла, – в мене Мурка ледве в котячий рай цієї ночі не попала – все від твого молока.
– Так я, ж як краще хотіла…
– Краще вже не вийде…
Бабуся назвала мене поганими словами, а я з того часу вирішила, що більше нікому не допомагатиму, адже саме дорога в пекло вистелена благими намірами.
