Родина чоловіка дуже любила нас, але рівно до тих пір, поки ми не постали перед фінансовими труднощами. Ми робили всім гарні подарунки та запрошували до себе на свята. Брат чоловік з дружиною та дітьми на кожні свята приїжджали до нас. Інколи ми навіть позичали їм гроші, адже заробляли в той час ми непогано.
– Що? Дати в борг? – Почухав голову дядько чоловіка – Ну зараз в нас самих, якби мовити, з грошима не дуже – самі розумієте – криза.
– То що, коханий, Італія чи Іспанія? Куди бронювати путівки? – В цей момент «невчасно» вийшла з кімнати дружина дядька й весь план розповісти про їхні «фінансові проблеми» не вдався. Так, вони просто не хотіли нам давати гроші, не дивлячись на те, що наша ситуація не могла чекати. І вони про це знали.
– Ну тоді ми, напевно, підемо. – Сказали ми з Матвієм й вийшли.
Йти було нікуди, залишався один варіант – брат Матвія Ярослав. Він, звичайно, небагатий, але останнім часом вони з дружиною почали трохи заробляти, навіть автомобіль собі новий купили. Тому ми пішли до них.
– Ні, Матвій, – Ярослав, так само як і дядько, почухав потилицю, – розумієш, не можу зараз дати грошей. Ми зараз тільки на ноги стаємо – хочеться трохи добра в тому житті побачити. Ось автомобіль купили, нову кухню замовили. Розумієш?
– Розумію. – Матвій знизав плечима й ми пішли.
– Отак от, – обійняв мене чоловік, аби трохи підбадьорити, – ніхто з моїх не погодився нам допомогти. Але нічого – ми впораємось. Самі. Як завжди!
– Обов’язково. – Сказала я, намагаючись не звертати увагу на біль. Я знала, що з Матвієм мені нічого не страшно.
Річ в тім, що мені потрібно було робити операцію. Пухлина в голові ніяк не могла чекати. Родини в мене немає, адже я з дитячого будинку, а чоловікові родичі навідріз відмовились допомагати.
Але нічого, ми змогли зайняти гроші в чужих людей та успішно зробили операцію. Дяка Богу, після операційний період та реабілітація також пройшли добре, тому вже через пів року я змогла повернутись до роботи. Ми з Матвієм знову почали непогано заробляти, роздали борги та знову зажили, як раніше.
Родичі чоловіка спробували знову відновити з нами спілкування, але цього разу Матвій вже не хотів.
– Якщо вони не допомогли нам в тяжку хвилину, то навіщо вони, коли все добре?! – Говорить Матвій.
Ми змогли впоратись зі всіма труднощами й зрозуміли, що не можемо розраховувати ні на кого, крім себе. Ми з чоловіком, завдяки цій ситуації, ще більше зблизились. Зараз в нас нове коло спілкування, в нього входять ті люди, які не відвернулись від нас в тяжкій ситуації.
