Нещодавно не стало мого тата. Він був єдиною рідною людиною у цьому світі для мене. Так, я маю чоловіка і дітей, але батько це зовсім інша річ. І його втрата для мене була якоюсь катастрофою. Мами не було з нами вже давно, а більше нікого і не мала.
Татові було 83 роки. Старість бере своє, тому його серце цього не витримало. Це було трагедією для багатьох, адже він був дуже соціальною людиною. У нього було багато друзів та колег, які просто розривали мій телефон після цієї новини.
Оскільки я дуже любила його та шанувала, то вирішила зробити поhорони дійсно великими, запросити багато його знайомих, щоб хоч на останок батько відчув себе серед дійсно близьких йому людей.
Багато з тих, хто хотів прийти, жили в інших містах, тому було вирішено організувати їм транспорт. Звичайно, більшість друзів тата були пенсіонерами, я розуміла, що це все буде важко організувати, спираючись на їх вік та різні хвороби. Але все ж зателефонувала усім та уточнила безліч важливих деталей.
Але після цього чомусь зловила себе на думці, що я не хочу робити поминальну вечерю. Це усе через те, що коли я телефонувала родичам, вони не цікавились нічим, деякі з них навіть казали, що на кладовище не поїдуть, зате у ресторан на вечері будуть. Багато хто навіть уточнював у мене меню страв та питав, чи алкоголь буде.
Хіба це нормально? Я вважаю, що ні! Адже усе це робиться для того аби вшанувати пам’ять батька, а не розпивати спиртні напої та їсти смачні страви, хіба це якесь свято? Звичайно, я знаю, що тато не хотів би, щоб у цей день усі плакали та сумували. Але усе потрібно в міру, а не перегинати палицю.
Тому наступного дня я перетелефонувала усім ще раз та сказала, що вечері не буде, будуть просто помuнки на кладовuщі. Після цього багато хто дуже обурився і говорив, що так не можна, що це традиція!
Але де є така традиція, щоб після смеrті близької людини веселитись та розписати спиртне. Адже я знаю, що якщо гості вип’ють, тоді точно ніхто сумувати не буде. Все ж моє рішення було незмінне і я наголосила, що цьому не бути!
Так, можливо це не правильно, але ще більш неправильним є те, що вшанувати пам’ять мого тата хочуть чаркою горілки, а не прийти та попрощатись на кладовищі. У висновку багато, хто просто сказав, що не зможе приїхати, попри те, що я кожному оплатила трансфер у дві сторони. Це доводить лише одне, що просто вони хотіли випити та поїсти.
Після цього всього мені просто було гидко спілкуватись з усіма, хто не приїхав. А ви, як вважаєте? Я правильно вчинила?
