Мама виховувала мене сама, тому жили ми дуже скромно. Звісно, вона старалася, щоб у нас з молодшим братом було все необхідне, та коштів завжди не вистачало. Коли мені було 14 років, тато поїхав на заробітки за кордон, там і залишився, зв’язку ні з ким із нас не підтримує.
Вчилась я старанно, проте вступити до університету на бюджет мені не вдалося. Мама наполягала, що вищу освіту потрібно здобути обов’язково, тому я пішла вчитись за контрактом, а мама оформила кредит, аби мати змогу сплачувати за моє навчання. Я бачила, що мамі доводиться важко, тому після закінчення третього курсу перевелася на заочне відділення, а сама влаштувалася на роботу. Поєднувати навчання з роботою було складно.
На роботі я зустріла Костю, ми почали зустрічатися, а потім вирішили одружитися. Весілля збиралися робити скромне, а от сукня, яка мені сподобалась, коштувала дуже дорого. Я не знала, що й робити, мама сказала, що зможе дати на весілля лише певну суму грошей, не більше. Але тих коштів не вистачало, навіть, щоб сплатити власну частку за весілля, не кажучи вже про сукню. Мама була категорична, їй доводилося зараз платити за навчання брата, а знову брати ще один кредит вона не хотіла. Я не могла себе уявити ні в якій іншій сукні, тому придбала її на виплату, та працювала без вихідних, аби сплатити витрати за церемонію.
У нас невеличка двокімнатна квартира, а Костя взагалі приїхав з іншого міста. Жити з мамою і молодшим братом в одному помешканні чоловік не захотів, тому ми переїхали в орендовану квартиру. Звісно, що матеріально було складно, проте все ж таки окреме житло. Аби розрахуватися з усіма боргами, мати змогу почати збирати кошти на власну квартиру, ми з Костею багато працювали. Чоловік іноді по дві зміни був на роботі, намагалися лишнього не витрачати, на всьому економили, багато у чому собі відмовляли.
Одного вечора до нас у гості прийшла мама та розповіла, що переїжджає жити до Естонії. Я навіть мову втратила від такої новини. Виявляється, що її рідна тітка, яка мешкала у Тапі, померла, а інших родичів, крім моєї мами, у неї не було. Тому свій будинок та заощадження, вона залишила моїй мамі, з якою спілкувалася останні кілька років. Я запропонувала продати будинок в Естонії та придбати всім нам гарне житло. Але мама відповіла, що вже оформила документи та купила квитки. Побувати в іншій країні завжди була її мрія, а такої нагоди більше не буде. Свою двокімнатну квартиру вона залишила моєму молодшому брату.
Коли я почала казати, що так несправедливо, що мама думає лише про себе, вона образилася. Відповіла, що піклуватися про нас якнайкраще, а тепер має право пожити для себе. Я звісно розумію, це мамина спадщина, але вона ж бачить, як нам з чоловіком важко, як ми багато працюємо. Нечесно витрачати всі гроші на себе, я ж її донька, хоч і доросла. Спільної згоди ми так і не досягли.
