Мати постійно обділяла мене своєю увагою, тепер не знаю, як відпустити образу

Ми з сестрою двійнята. Юля молодша від мене на сімнадцять хвилин, проте вона народилася значно меншою, ніж я за масою тіла. Через це ми навіть дещо довго були в пологовому, а потім сестра частенько хворіла. Напевно, саме через те, мати завжди ставилась до сестри прихильніше, ніж до мене. ЇЇ фраза: «Юрчику, поступися сестричці, вона в нас дівчинка, ще й така слабенька» – не тільки врізалась у мою голову, але й остогидла за всі ці роки. Юля завжди була в пріоритеті. Коли ми були в школі, то новий одяг в першу чергу купляли сестрі, та ще й не будь-що, а саме такий який, доця хотіла. Мені зазвичай купляли штани на виріст і восени я чув: «Ось ми штаночку розкотимо і будуть саме на тебе», і так до тих пір, поки я в них банально не влізав. Юля мала власну кімнату, а я мусів спати з прабабусею, поки вона не п0мерла. В вихідні мама завжди питала: «Донечко, що тобі приготувати смачненького?», а Юля як на зло мені, замовляла будь-що, що я не особливо полюбляв.

Цього року ми обоє закінчили одинадцятий клас, Юлі звичайно дісталося все найкраще, а мені батьки сказали, обирай, або нові штани і сорочка, або сорочка і туфлі. Я очікував, що така ситуація мене чекатиме, тому цілий рік складав собі гроші з підробітків: односельчанам носив воду, обробляв город, інколи збирав і сушив лікарські трави, які приймали в нас на окраїні села. За весь час я назбирав достатньо, щоб гарно одягнутися на випускний. Батьки були шоковані, коли мене побачили. Навіть почали допитуватись, чи я бува не вкрав у когось грошей. Мені так образливо стало, що вони про мене так могли подумати.

Дійшло діло до вступу. Моє серце ніколи не лежало до високих наук, я любив робити щось руками, особливо з дерева, тому вступив в коледж на столяра. Батьки тільки видихнули, що не довелося зі мною мороки мати. А от Юлю вони «запхали» в юридичний університет, на бюджет вона не вступила, тому вчили її за батьківські гроші.

Наближалась сесія. Ми з сестрою приїхали додому. Мати заявила, що до зимових свят потрібно зробити ремонт в прихожій, і чудово, що я приїхав, бо якраз на мої руки вона чекала. Я відповів мамі, що не можу приділити час ремонту, бо в мене мають бути іспити і я приїхав додому, щоб мати змогу вчитися в тишині – в гуртожитку це зробити неможливо.

-Подумаєш, вчитись він хоче, ти що університет закінчуєш? Професором він бути зібрався… Та кому здалися ті твої дипломи, те що ти там вчиш і без паперів усі нормальні люди вміють!

Ці слова стали останньою краплею. Образа заполонила всю мою душу. Я більше не сказав ні слова, зібрав свої речі, яких було не так вже й багато і пішов, вирішив, що ніколи більше не повернусь в цей будинок. Ще мене гнітило те, що батько, хоч ніколи не виділяв когось з нас, але ніколи й не заступився за мене. Цього разу він також мовчки стояв і дивився мені в слід.

Пройшли роки, в мене своя сім’я, двоє дітей, між якими я ніколи не роблю різниці, маю власний бізнес, з виготовлення дерев’яних сходів. До батьків так і ніколи не приїжджав, образа мене не відпускала. Ось прийшла звістка від сусідів, що мати важко хворіє. Можливо провідати її, але не знаю як переступити через себе?

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Мати постійно обділяла мене своєю увагою, тепер не знаю, як відпустити образу
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.