Усі люди мають різні характери, різний склад розуму, в кожного є своя думка, кожен по різному мислить. Ви погоджуєтеся зі мною? Адже всі люди зовсім різні, ми всі відрізняємося один від одного. До чого я це все кажу, так ось до того, що нещодавно я сильно посварилися зі своєю мамою!
З дитинства я любила порядок, але ненавиділа прибирати! Та й слово “безлад” для кожного має своє значення. Я уявляю собі, що у квартирі вже ледь не смітник, все розкидано, речі де-небудь, посуду гора. А для моєї мами безлад – куртка не на своєму місці, щось випало і так далі. Вона завжди дуже педантично ставилася до порядку в домі, а мені завжди було все одно. Можливо це тому, що я музикант, мені нема діла ні до чого, а вона бухгалтер – строга!
Яка я була щаслива, коли переїхала жити окремо, адже відтоді були лише мої правила, більше ніхто не керував мною, я могла розвести такий безлад, а потім забути про нього! І ось, місяць після мого переїзду, моя мама вирішує, без мого відома, нічого мені не сказавши, покликати до мене додому ледь не усю наші рідню, просто так, в гості на чай!
Я була шалено зла на маму, адже ненавиджу незваних гостей, навіть її прошу не приходити без попередження, аби я могла прибрати так, щоб вона не кричала на мене. А тут дванадцять людей, всі прийшли неочікувано та ще й почали обговорювати потім що в мене безлад вдома й ніхто мене заміж таку не візьме!
Знаєте, що я зробила? Ввічливо попросила їх забратися з моєї квартири! Ось так от, не хочу я ще чужу думку слухати, а з мамою я потім провела виховну розмову!
