Я одна дитина у своїй сім’ї. Моїй мамі було 34 роки, коли вона мене народила, тому можна сказати, що я був бажаним сином. Тато завжди мріяв назвати сина так само як звуть його – Андрієм. Але мама була проти цього, бо хотіла якесь дуже незвичайне ім’я, щоб я був особливим.
Вона довго думала та обирала дійсно красиве ім’я. Все ж на сьомому місяці вагітності їй приснився сон, де назвали мене Пантелеймон. Звісно усі близькі були проти такого незвичайного ім’я, але мама була дуже вперта та настояла на своїй думці.
І ось коли мене віддали у перший клас, почались проблеми. Я не був якимось дуже худим чи дуже товстим, із зовнішністю усе було порядку, тому щодо цього мене не ображали. Але моє ім’я завжди було в центрі уваги.
Я закінчив школу дуже багато років назад, і якщо зараз такі рідкісні імена це новий тренд, то у мої шкільні роки це був просто вирок.
Усі однокласники називали мене «панталон». Через це моя перша дівчина з’явилась тільки в університеті, поки інші мої ровесники вже гуляли після школи з дівчатами. Кожного дня я терпів образи та відсутність друзів. Тому цілими днями сидів вдома, спілкуючись із друзями у мережі.
Там я змінив собі ім’я на Андрій і спілкувався із багатьма людьми. Також я став краще вчитись, адже у мене не було інших розваг, крім навчання. Тому згодом зміг вступити закордон в університет на безплатній основі.
На диво, коли мої іноземні одногрупники чули незвичне ім’я, їм не хотілось якось мене ображати, навпаки через це я викликав у інших більший інтерес. Також зі мною вчились українці, росіяни та білоруси. Але навіть вони ніколи мене не ображали за таке дивне ім’я.
Зараз у мене вже є сім’я. Своїх дітей ми з дружиною назвали також незвичайними іменами: дочку — Ізабель, а сина — Маріан. І ви знаєте, за багато років світ змінився, тому коли ми записували у школу, навіть не здивувались, що у половини класу були також дуже незвичайні імена!
