П’ять років тому ми з чоловіком вийшли на пенсію. Разом відпрацювали на одному підприємстві 40 років. Ми нарешті відчули себе вільними. Наступного дня, після отримання всіх документів, ми вранці навіть не знали, що робити. Я взагалі почала збиратися кудись вранці, забула що нікуди нам не треба.
У мене було одне величезне бажання — сидіти з внуками. Адже я так рідко їх бачила, діти приходили дуже рідко, усі завжди зайняті.. У нас з чоловіком троє дітей, в кожного вже своїх по двоє. Отже, ми вже шість разів як бабуся з дідусем, а внуки нас ледь знають. Я дуже хотіла бігом це надолужувати.
Але в чоловіка були зовсім інші плани та бажання на наш заслужений відпочинок. Він з кожної зарплати відкладав кошти, казав, що потім розповість на що це. І на другий тиждень після початку нашої пенсії, він приходить додому і показує мені два закордонні паспорти. А разом з ними ще квитки, на місяць, величезний тур по семи країнах Європи
Я була шокована, адже ми ніколи ніде не були, крім нашого Азовського моря, інші країни я бачила лише на фото в інтернеті.
Ми були вільні та щасливі. Подорожували автобусним туром весь місяць, дивилися на різні країни, на людей там. Але от ніяк мені внуки з голови не виходили, я лише й думала про те, які подарунки з кожного міста їм привезти, аби догодити. На третій тиждень подорожі, я вже дуже сильно хотіла повернутися.
Ось, нарешті ми вдома, проходить тиждень, а мій чоловік знову приносить путівки. Я не розуміла, невже ми відклали так багато коштів.
Ось так в подорожах пройшов цілий рік. Ніколи я не могла подумати, що мені це так набридне.
По приїзду з останнього туру, я вирішила, що серйозно поговорю з чоловіком. Не встигла я оговтатися, як він приносить білети на море. Все, більше терпіти не могла.
Висказала йому все : “Ми подорожуємо вже більше року, ти що, здурів, чоловіче? Чи ти може думаєш, що ми вмирати зібралися, й хочеш всюди побувати? Це вже занадто!! Ти не помітив, що наші діти вже три місяці нам не дзвонять, вони самі хочуть побути з нами, а ми постійно кудись їдемо! Хочеш відпочивати на морі — їдь сам, а я хочу побути з внуками. Не забувай, що ми живемо не тільки для себе.”
Чоловік ніяк не відреагував, пішов до кімнати та ліг спати. Я злякалась, що наговорила лишнього, ще розлучитися в старості не хватало..
Наступного ранку його не було, коли я прокинулась. Через дві години від зателефонував, сказав прийти до нашої доньки додому. Я не розуміла в чому справа, але була рада, думала, може він здав білети й передумав, зрозумів мене.
Я прийшла, знаєте, у мого чоловіка з молодості була одна чудова риса характеру — він майстерно вмів дивувати. У квартирі була не лише донька, а й усі діти, та всі внуки. Кожен тримав в руках по квитку, такому ж, як вчора приніс мені чоловік. Він вирішив зробити сюрприз, аби уся сім’я була разом, але не вдома, а на морі!!
Яка я була щаслива! Усі чотирнадцять днів в Болгарії я тільки те й робила, що бавила внуків!
