Ми з чоловіком живемо в центрі міста у своєму домі. Побудували десять років тому, довго збирали кошти, але ми дуже цього хотіли.
У нас є одна донька, та один син, вже їм по 35 та 32 роки, мають свої сім’ї. То ми з чоловіком вже давно бабуся та дідусь, адже від донечки дві онуки, та він синочка, один хлопчик.
Та ось нещодавно, донька з чоловіком затіяли у своїй квартирі масштабний ремонт, живуть вони на останньому поверсі будинку, от і вирішили добудувати під дахом собі ще один поверх, аби місця було більше. Сказали, що так ніби у своєму домі живеш, маєш два поверхи.
Заробляють вони непогано. Проте, ремонт чомусь дуже затягнувся. Попросилися вони пожити у нас з чоловіком, звісно, що ми погодилися, адже це сім’я нашої доньки.
От тільки надто сильно ми з чоловіком уже звикли до тиші та спокою, а зараз у домі постійний шум, діти хочуть рухатися, бігають. Ой і тяжко ж нам дається той ремонт.
Та ось, почали відбуватись досить дивні для нас речі. Деякі меблі стояли не там, у кімнатах, в яких жили донька з чоловіком, та діти, стіни стали інших кольорів. До нас постійно приходили чужі люди, вранці заходиш на кухню — подруги дочки, ввечері — друзі її чоловіка.
Мало того, ми почали чути від них: — “А може б то поміняти меблі у вітальні, чесно кажучи, вони вже застарілі.. Ми б хотіли зробити робочий корпоратив тут, ви не могли б переночувати сьогодні десь в сусідів?… У дітей буде вечірка з ночівлею з однокласниками, не виходьте з кімнати..”
Не буде перебільшенням сказати, що нас з чоловіком це дістало, ми вирішили дізнатися, на якому етапі зараз ремонт у їхній квартирі. Виявилося, що вони давно могли уже перебратися до себе, адже там залишилося лише якісь меблі докупити і все готово.
Хоч це дуже радикальні міри, але іноді по іншому ніяк. Поки донька з чоловіком були на роботі, а онуки в школі, ми зібрали їхні речі та перевезли до квартири. Змінили замок у вхідних дверях нашого будинку.
Нам було незручно робити все це, але іноді навіть рідним людям потрібно подати урок, адже в нашому випадку, ми перестали відчувати себе господарями власного дому.
Тепер, наша донька з сім’єю іноді приходять до нас вечорами, або ж у вихідні дні, але лише як гості.
