Я та мій чоловік Іван разом вже два роки. Ми жили у найманій квартирі доки мої батьки не запропонували облаштуватися в другій половині їхнього будинку. Пів будинку були не зайняті, дісталися у спадок від родичів. Тож, ми з Іваном з радістю погодилися.
Обжилися ми швидко, робили ремонт та облаштовували побут поступово. Двір з батьками мали роздільний, та все одно моя мама частенько до нас навідувалася. Спочатку я була й рада, що вона хоче зайвий раз допомогти. Та коли Іван почав ремонт кухні, маминої уваги стало занадто багато. Усякий раз вона давала поради, як і що краще роботи. Звісно що Івана це дратувало.
Я намагалася поговорити з батьками, аби вони не таку активну участь брали у питання ремонту. Тільки вони вважають, що ці пів будинку – їхня власність, тож мають цілковите право усе контролювати. Але ж ремонт ми за власні кошти робимо. Та й взагалі, коли нам запропонували тут жити, сказали, що ця частина будинку нікому не потрібна. Я єдина в сім’ї донька, тож, казали батьки, коли їх не стане усе одно це буде моє майно.
Однак на справі все інакше. Щодня мама критикує наш ремонт, тато радить як дрова колоти. Ми з чоловіком не маємо часу й наодинці побути. Добре, хоч вночі батьки сплять!
Іван вже почав висловлювати сумніви щодо нашого житла, вважає, що ці кошти ми б краще на оренду квартири витратили.
«Вже за ці гроші можна було на рік квартиру зняти!», – каже чоловік.
Я ж продовжую сподіватися, що батьки заспокояться і послаблять пильність за нами. Та поки що мама щоранку навідується й перевіряє, наскільки у хаті чисто та затишно. Якось Іван не витримав та змінив замки на дверях та калитці. Мама була у розпачі. Вона не розуміла, чому ми раптом вирішили, що вона не має приходити коли їй заманеться у власну ж частку будинку.
Ми дуже посварилися тоді з цього приводу.
З того часу Іван почав вмовляти мене знову почати орендувати квартиру. Казав, що вже не ладен на житлі зекономити, нехай навіть воно й не власне. Та так хоч можна дихати вільно, а не слухати зауваження постійно.
Я не знаю, що й вдіяти. Мені шкода й грошей, які ми на ремонт витратили, та жити поруч з батьками неймовірно важко. Та все ж я вже й звикла до життя у приватному будинку, воно геть інше, ніж у квартирі. Ще ми можемо відкладати гроші, а так на оренду будемо витрачати. Окрім цього, я ще переймаюся своїми стосунками з батьками. Я розумію, якщо переїду – вони образяться на мене.
Можливо, у когось була схожа ситуація? Як у такому випадку варто вчинити?







