У мене є власне житло, на сьогоднішній час це дуже велика вдача. А якщо врахувати, що це велика трикімнатна квартира з хорошим ремонтом у центрі нашого міста, то це дуже великий фарт. Квартира дісталася мені від бабусі, та я ніколи не думав, що вона стане для мене, як радістю та і болем розчарування.
З Оленою я познайомився у клубі, і якось одразу запросив її до себе продовжити знайомство, дівчина не відмовилась. Виявилось, що вона закінчує вчитися на останньому курсі нашого педагогічного інституту, сама приїхала з невеличкого містечка та мешкає у гуртожитку разом з іншими дівчатами. Я на той час вже отримав диплом вишу та саме проходив стажування в одній представницькій компанії.
Ми прозустрічались трохи більше півроку, коли Олена почала казати, що після випускних екзаменів мусить повернутися додому, тому що навчалася вона на бюджетній основі. Дівчина мені дуже подобалась, я був закоханий, тому не міг собі уявити наші стосунки на відстані. Я запропонував Олені одружитися, крім того, їй не потрібно було б повертатися в рідне містечко. Дівчина погодилась. Ми почали жити разом.
А от коли прийшов час нести заяву до РАГСу Олена все ніяк не могла визначитися з датою. Зрештою дівчина заявила, що не буде почуватися хазяйкою, якщо я її не пропишу у квартирі, бо всі будуть вважати її за прислугу. У неї вдома її власне житло, а тут вона почуває себе ніким. Не знаю, де були мої думки, але я не тільки прописав Олену, але й зробив її власницею половини квартири.
Що ж після весілля ми не прожили й року разом. Олена перша подала на розлучення та на розподіл майна. Вона вже зустрічалася з іншим. Це був болючий удар у спину, але життєвий урок зради я засвоїв добре.
