Тамарі було сімнадцять років, коли вона завагітніла, хлопець не признавав дитини. Окрім бабці, родичів більше немає. Та й вона сказала, що вже старша.
Тома виросла в дуже маленькому селі біля такого ж невеликого міста. Батьків у неї не було, лише бабуся, уже на пенсії, а колись працювала вчителем української мови та літератури. Та старалася усьому навчити внучку, з останніх коштів купувала одяг та все необхідне. Спочатку відправила вчитися у єдину школу в селищі, де дівчинка старанно вивчала усі предмети, була відмінницею аж до 11 класу. Здобула срібну медаль.
Потім, прикладаючи усі сили, Тамара вступила до університету, на державну форму навчання, адже коштів на платне у них не було. Заклад був на відстані ста кілометрів від села. Дівчина рідко приїжджала до бабусі, яка через похилий вік, теж не могла подорожувати на таку відстань.
Поселилася Тома в гуртожитку, багато друзів не було, адже дівчина була зайнята лише навчанням. Проте, незабаром з’явилася перша любов. Хлопець з другого курсу факультету філософії. Так почалася історія Тамари та Вадима.
Дівчина почала часто прогулювати заняття в університеті, а якщо ходила туди, то спала, адже всю ніч могла гуляти з хлопцем. В гуртожитку Тома жила на 2 поверсі, але вікна виходили на аварійну драбину, по якій вона непомітно злазила вночі та вилазила під ранок.
Сусідка по кімнаті була лише одна, та й та постійно хворіла та одразу їхала додому лікуватися. В таких випадках Тамара з радістю запрошувала Вадима до себе в кімнату на ніч.
Через декілька місяців Тома завагітніла..
Вадим був з багатої сім’ї, це вона знала, хоча вони ніколи не говорили про гроші чи достаток, просто такі чутки ходили університетом, їй це казали однокурсниці. Тому вона одразу подумала, що разом вони б змогли виховати дитину і можливо його сім’я була б рада цьому і допомогла їм.
Тамара вирішила все розповісти своєму хлопцеві.
На жаль, реакція була не такою, на яку дівчина очікувала. Вона хотіла сказати все сама, але чомусь Вадим не приходив в університет, не дзвонив їй і взагалі почав ігнорувати. Тома злякалась, можливо з ним щось трапилось, або ж він злий на неї.
Дівчина дізналась вулицю, на якій живе Вадим і попрямувала туди після занять. Не передати, в якому шоці вона була, коли побачила, який великий дім у його сім’ї, спочатку навіть подумала, що помилилася вулицею.
Подзвонивши у двері, коли вони відчинилися, Тамару зустріла дуже гарна жінка, одразу було зрозуміло, що це мама Вадима, адже вони були дуже схожі.
Коли Тома спитала, чи з хлопцем все добре, жінка не зрозуміла, що та від неї хоче, адже син просто захворів. Мати насторожилася, коли дівчина попросила покликати його, аби вони поговорили.
Вадим прийшов до вітальні, де сиділа вагітна дівчина, вона все йому розповіла. Хлопець оторопів, не знав, що сказати, як реагувати, що робити.
Та перш ніж він встиг щось відповісти, до кімнати зайшла його мама, яка звісно ж все чула.
Ось, що вона сказала:
“ — Ти хочеш грошей від мого сина?! Нагуляла десь дитину і прийшла в дім до пристойних людей і будеш щось вимагати? Ти знаєш наше прізвище? Вимітайся з цього дому, аби я більше ніколи тебе не бачила. Наш син їде на навчання у столицю, ваш університет – не його рівень. Більше ти Вадима не побачиш”.
Тамара нічого не відповівши вибігла з будинку, ледь не в істериці.
Вона не знала, що робити, скоро буде видно живіт і вона не зможе залишатися в університеті. Викладачі одразу скажуть бабусі, та і що вона буде робити сама далі. Тома вирішила – бере академвідпустку і їде додому. Дуже надіється, що бабуся її зрозуміє, та не вижене.
По приїзду в село Тамара дуже переживала, після розмови з Вадимом та його мамою, вона не знала чого чекати далі.
Але на щастя, одразу як онука переступила поріг, бабуся усе побачила та зрозуміла. Заспокоювала, втішала, казала що це буде добре і вони справляться удвох.
Так і було. Тамара народила дівчинку, влаштувалася на роботу в сусідньому селі, і дистанційно продовжила навчання в університеті. Вони з бабусею разом ростили та виховували її доньку.
Вадим так більше і не з’явився, але воно й на краще.
