Я зовсім недавно закінчила медичний коледж та влаштувалась на роботу медсестрою у терапевтичне відділення місцевої лікарні. Мені пощастило, що колектив жіночий, молодий, дружній, до мене всі добре ставилися, вчили практичним навичкам. Завідувачка, Наталя Михайлівна, погодилася прийняти мене без досвіду роботи. Сказала, що сама приїхала з невеличкого містечка, теж колись працювала медсестрою, а зараз керує великим відділенням. Вона впевнена, якщо я буду сумлінно працювати, то швидко всього навчуся. Але одразу попередила: робота не з легких.
Батьки допомогли мені винайняти невеличку однокімнатну квартиру, звісно не у центрі, тому на роботу доводилося добиратися маршруткою або тролейбусом. Одного разу я чекала на зупинці свій транспорт, біля мене зупинився автомобіль. Виявилося, що Наталю Михайлівну на роботу підвозив чоловік, вони мене побачили та вирішили забрати з собою. З’ясувалося, ми живемо у сусідніх будинках. Наталя Михайлівна сказала, що вони з Вадимом Олександровичем будуть мене підвозити до роботи, коли моя зміна. Мені було незручно, проте завідувачка наполягла, все одно чоловік відвозив на роботу її.
Якось Наталя Михайлівна поїхала на три тижні на курси підвищення кваліфікації, а Вадим Олександрович продовжував возити мене на роботу. Мені здавалося, що це неправильно, але нічого зайвого він собі не дозволяв, ми просто розмовляли, обговорювали новини, він розпитував мене про роботу. Кілька разів Вадим Олександрович забирав мене після роботи, ми пили з ним каву. Я дізналася, що з дружиною вони разом вже вісім років, у них є донька Марина, яка ходить у початкову школу. Кілька разів чоловік натякав, що у їхніх відносинах з дружиною вже немає минулої пристрасті, лише побут та обов’язки.
Одного разу я прокинулася дуже рано від того, що у двері хтось гупав, виявилося, що це сусіди з нижнього поверху, у їхній ванній та кухні текла вода зі стелі, але у моїй квартирі було теж саме. Нас затопили сусіди, що жили наді мною, вода не припиняла литися, а нагорі ніхто не відчиняв. Я не знала, що мені робити, зателефонувала Вадиму Олександровичу, він одразу прийшов, почав розв’язувати проблему, перекрив воду, знайшов сусідів. Я була йому дуже вдячна, чоловік залишився у мене.
Вадим одразу сказав прямо, що я йому подобаюся, що я його розрада, але розлучатися з дружиною він не буде, поважає її, як друга, партнера. Крім того, він старший за мене майже на п’ятнадцять років. Завжди жартував, що я маю знайти чоловіка – однолітка. Мені було надійно та затишно відчувати піклування дорослого чоловіка. Через рік я завагітніла.
Вадим сказав, що я маю вирішити сама. Не знаю, як мені бути. З одного боку я хочу народити, але як я буду почуватися, коли у сусідньому будинку житиме Вадим із родиною, ще й сестрою моєї дитини по батькові.
