Ми познайомились з Віктором, коли навчались в інституті. Жили в одному гуртожитку, тому часто бачились на коридорі. Спочатку я несерйозно ставилась до залицянь хлопця, але потім все ж погодилась на його пропозицію піти погуляти.
Закінчилось все тим, що ми почали зустрічатись. Мені подобався Віктор, з його боку я теж відчувала глибоку симпатію. Не знаю, як би далі розвивались наші стосунки, якби я не дізналась, що вагітна.
– Я не можу залишити цього малюка! – Кричала я. – Мама мене вб’є. Вона стільки років на заробітках сидить, аби дати мені достойну освіту. А зараз що, кидати інститут?!
Та Віктор намагався мене заспокоїти.
– Кохана, – він мене лагідно обійняв, – діти – це прекрасно! Тим більше, що ми кохаємо один одного.
– Але я не можу кидати інститут!
– Тобі не потрібно кидати. Візьмеш академічну відпустку на рік, а потім продовжиш навчання.
– А хто з дитиною сидітиме?! – Не могла заспокоїтись я. – Моя мама не погодиться, я її знаю.
– Не хвилюйся… – Тихо сказав хлопець – Є ще моя мама…
Так, як я й думала, моя мама просто лютувала від того, що я на другому курсі інституту замість того, аби отримувати освіту її мрії, «примудрилась» отримати дитину.
– Ти здуріла! – Кричала мені мама. – Які ще діти?! Ти сама недавно з пелюшок вилізла! Не дозволяю! На мене можеш не розраховувати…
А я й не збиралась… Мама Віктора, Ольга Григорівна, побачивши нас на порозі, без слів все зрозуміла…
– Нічого, – лагідно сказала тендітна жінка, наливаючи чай, – виростимо… Я ж Віктора теж сама виростила.
Тут Ольга Григорівна розповіла, що батько її сина, залишив її вагітною, адже знайшов «більш вдалий варіант для одруження.»
– Я залишилась повністю сама… – Жінка продовжила свою розповідь й поставила на стіл тістечка, – батьки мене «з пузом» не прийняли, бо ж це була ганьба для родини. Та, на щастя, виріст в мене он який козак, – вона лагідно погладила Віктора по голові, – і онука виховаємо. Можете на мене розраховувати….
Саме мама Віктора стала для мене першою та єдиною порадницею не тільки у питаннях стосовно догляду за дитиною, а й у багатьох інших. Вона допомогла нам організувати весілля. Вона сиділа з онуком, поки я навчалась. Вона пустила нас до себе жити й допомогла пізніше придбати власне житло.
Моя мама почала цікавитись онуком тільки тоді, коли хлопчикові виповнилось шість. Але довірливих стосунків, як з бабусею Олею у Микити, нашого сина не вийшло побудувати. Я вважаю, що це справедливо, адже моя мама й справді не хотіла онуків. А зараз намагається надолужити те, що було свого часу втрачене. Та повернути час назад, на жаль, не можна, як і слова, що колись були сказані.
Зараз в мене є щаслива родина, дитина освіта, за яку колись так хвилювалась мама, та навіть робота за спеціальністю. Не дивлячись на те, що мама платила за репетиторів та моє навчання я вважаю, що її заслуги у моїх досягненнях немає, адже вона не підтримала мене в головному бажанні – стати мамою. Я вважаю, що в усьому нам допомогла мама чоловіка, яка змогла стати мені не тільки свекрухою, а й мамою та найкращою подругою!
