Наш молодий герой цієї історії був зовсім не готовий до суворого життя у місті, де планував навчатись після школи. Батьки йому не розповідали, як це жити в гуртожитку, тому він зіткнувся з такими ситуаціями, через які відразу захотілося поїхати назад додому.
До коледжу він вступив вдало. Йому виділили кімнату, яку ділитиме ще з двома студентами. І тут почалося найцікавіше. Через те, що хлопець сам по собі дуже добрий, то він міг легко чимось допомогти сусідам. Постійно позичав то сковорідку, до каструлі, то вилку й таке інше. До речі, потім ці речі не поверталися до їхнього власника. Коли він питав, де ж його речі, всі відповідали, що не знають та намагалися запудрити мізки хлопцеві, що вдало виходило.
Якось із ним заговорила його одногрупниця, яка жила поверхом нижче. Говорить: «Ти навіщо всім так допомагаєш? Вони ж потім не повернуть тобі твої речі», на що він відповів: «Я не подумав про це. Ще й умови тут несприятливі». Дівчина дуже здивувалася тому, наскільки одногрупник не був підготовлений до такого.
Після цього вона все пояснила та хлопець пообіцяв, що тепер стане набагато уважнішим. Через два місяці проживання в гуртожитку він зрозумів, що довго не протягне з грошима, які йому дають батьки та вирішив знайти підробіток. У цьому рішенні йому знову ж таки «допомогли» співмешканці, він знову повівся, а хлопці просто сміялися з нього.
Підказали місце, куди кожен із них нібито ходить на підробіток. Їхати туди довелося довго, юнак пересідав тричі з одного автобуса на інший, але все ж таки дістався туди. Як виявилося, там стояла якась занедбана будівля, яку реставрувати ніхто не збирається. Одного перехожого хлопцеві вдалося зустріти, він у нього поцікавився з приводу роботи тут, той покрутив пальцем біля скроні, сказав, що тут давно ніхто не живе та пішов далі своєю дорогою.
