Якось я став свідком однієї ситуації на дитячому майданчику, прямо перед будинком, де я живу.
– Ану стояти! Кому говорю? До вас доросла людина звертається, як не соромно! – кричала сусідка вслід молодій компанії, кожному по сімнадцять, вісімнадцять років.
Вони, між іншим, поводилася дуже тихо та виховано. Ніхто не буянив. Просто сиділи на майданчику та спостерігали за іншими дітьми. Але моїй сусідці чомусь це не сподобалося.
– Жіночко, ми нікого й пальцем не чіпали, не порушували вечірньої тиші. Чому ви наїжджаєте на нас? – звернувся до неї хлопець.
– Та як ти смієш зі мною в такому тоні розмовляти? Ось дізнаюся про всіх ваших батьків й тоді ніхто з вас на вулицю не вийде! – кажу вам, вона прямо істерику почала.
– Ну, ми просто сиділи на лавочці…
– Знаю я ваше “просто”. Спочатку удаєте білих та пухнастих, а потім дітей моїх ображатимете й сміятиметеся над ними.
– Ми ж не прямо під вашим будинком сидимо. Це громадське місце. Тут навіть люди похилого віку сидять, хоча вас це ніяк не бентежить.
– Ви розносите сміття! Бракувало мені, щоб ви під моїм домом гадили!
– Пішли звідси. Сенсу нема з нею розмовляти, – сказала дівчина.
– Отож-бо, геть звідси! Щоб мої очі більше вас тут не бачили.
Після цієї розмови вони розійшлися. Компанія сіла на лавку біля свого під’їзду, а горе-мати силоміць потягла своїх синів додому, щось бурмочучи собі під ніс.
Я вважаю дії цієї жінки неадекватними. Молоді люди лише вийшли на вулицю, як і всі інші, подихати свіжим повітрям. Вони тільки хотіли побазікати між собою, провести гарно час, а тут якась жінка раптово накинулася на них із криками та зіпсувала весь вечір.
Зрозуміло, що дитячий майданчик для дітей, але ж ніхто не порушував жодних правил, ніхто нічого не почав ламати або ще гірше чіпати чужих дітей.
Страшно уявити, що було б, якби один із синів цієї матусі ненароком упав перед цією компанією. Такий би бунт почався, вона б нікого не стала слухати. Ну, хіба це нормально?
