Антон був першим моїм справжнім коханням, ми познайомилися, коли мені було 17 років, а Антону 19. Ми були такі щасливі і молоді, будували грандіозні плани на майбутнє, хотіли подорожувати і просто насолоджуватися кожним днем разом.
Ми прозустрічалися 2 роки, я поступила в університет, Антон був уже на останньому курсі, крім того після навчання він мав підробіток, тому що ми жили разом, орендували квартиру і грошей взагалі не вистачало. Батьки особливо не мали можливості нам допомогти, тому справлялися як могли, десь економили. Трохи моя стипендія і невелика зарплата Антона, але ми були щасливими, допоки я не втратила стипендію. Антон сказав, що лишить університет і влаштується на повноцінну роботу, але цього роботи не можна було, йому лишилося ще півроку. Нічого, якось справимося.
Здається ця чорна смуга, яка розпочалася у нашому житті ніяк не хотіла проходити, наші стосунки почали псуватися, сіра буденність і побут ніби іржа роз’їдали наші відносини. Ми почали все частіше сваритися, Антон пізно повертався додому, ми або не бачилися або сварилися, і так щодня.
Офіційно ми були не одружені і вже була невпевнена чи нам це потрібно, можливо ми поспішили з рішенням бути разом, створити свою сім’ю, ми ще занадто юні. З такими думками я того вечора заснула.
На вихідні ми були запрошені в гості до наших друзів, ми одразу прийняли пропозицію, бо вже останні декілька тижнів жили в якомусь такому смутку, що потрібно було якось розірвати це коло. Я одягнула красиву сукню, підбори, коли Антон мене побачив, то довго дивився, а потім підійшов і так ніжно поцілував. Ні, ми ще досі кохаємо один одного, це просто життєві труднощі. В нас неодмінно все буде добре. Того вечора ми трохи запізнилися на свято, хотіли хоч трошки побути вдвох.
Наші стосунки ніби трохи налагодилися, Антон знайшов кращу роботу і тепер раніше повертався додому. Минув місяць, як все стало краще, але я себе дуже дивно почувала, то сміх, то сльози, якісь дивні емоції мене переповнювали. Вже два дні я нормально не їла, просто не хотілося, Антон сказав, що взавтра сходимо в лікарню, можливо я отруїлася, хоча інших скарг не було.
Наступного дня ми прийшли в лікарню і лікар вислухавши мої скарги сказав зробити тест на вагітність, я була розгублена, адже я зовсім не подумала про це, проте все сходиться.
Ніякої інтриги вже ні для мене, ні для мого лікаря не було. Так, я вагітна. І що робити далі, як відреагує Антон, ми і так ледь зводимо кінці з кінцями.
Ввечері я зустріла Антона з роботи, ми сіли їсти, він запитав, як я себе почуваю і що сказав лікар. Тягнути інтригу не було сенсу.
-Я вагітна. Я просто вагітна! Я завмерла в очікуванні його реакції.
Він підвівся, схопив мене на руки і міцно поцілував.
-Це найкраща новина за останній час! Так, не буде легко, але ми справимося, ми обов’язково справимося Я так тебе кохаю.
-І я тебе, безмежно.
