Від першого шлюбу в мене залишився син Артур. Він уже підліток – минулого місяця хлопцеві виповнилось шістнадцять. Артур – моя гордість. Він займається шахами, футболом та грає на скрипці.
Батька його не стало два роки тому. Ми, чесно кажучи, досі не можемо оговтатись від втрати. Адже ніхто не очікував, що тяжка хвороба за кілька місяців зі здорового та сильного чоловіка витягне всі життєві сили, поки не забере його життя.
Ми з Артуром навчились жити самі. Він багато в чому мені допомагає. Навіть намагається сам заробляти гроші, аби ми мали на що жити. Я дуже люблю свого сина, але нещодавно почала задумуватись про те, щоб налаштувати своє особисте життя.
А що? Жінка я ще молода. Жити самій до кінця днів – не найкраща перспектива, тому я і хочу якось це виправляти.
Познайомилась з одним чоловіком. Він нещодавно прийшов працювати у наш офіс. Старший за мене на десять років, розлучений, дітей не має. Звичайно, не можу сказати, що це було кохання з першого погляду, але поруч з ним я відчула спокій та безпеку. А після того, як не стало чоловіка, я давно не відчувала себе спокійно.
А зараз він допоміг мені знову відчути себе жінкою, яка стоїть за спиною чоловіка.
Та коли я познайомила Анатолія з сином, останній не дуже зрадів змінам у нашому житті.
– Мені не треба батько, – суворо сказав Артур.
– Можливо, – я намагалась розрядити атмосферу, – але мені треба чоловік, чи ти не розумієш?
– Ні. – Син дивився на мене холодними очима. – Ти що не любиш батька? Ти його забула?
– Я ніколи не забуду твого тата. Повір. Але його ж немає і, на жаль, ніколи не буде. Але жити далі треба.
– Але не з Анатолієм. – Артур став ще більш суворим. – Живи сама.
– Ти хочеш, щоб я була нещасною? – В мене аж сльози навернулись на очі. – Чому ти так ставишся до мене?
Син не дивився мені в очі.
– Мамо, – сказав він відверто, – я справді не хочу, щоб ти виходила заміж вдруге. Я розумію, що тобі тяжко одній, але мені не хочеться жити під одним дахом з якимось чужим чоловіком.
– То що мені робити? – Безсило запитала я.
– Що хочеш – те роби. Можеш виходити заміж, але я не житиму з вами.
Переді мною зараз стоїть нелегкий вибір – коханий чоловік чи єдиний син. Вже кілька тижнів я мучусь, адже не знаю, як правильно вчинити. Я кохаю Анатолія, але мені розривається серце від того, що мій син відчуває себе відкинутим. Може хтось щось порадить, бо я вже не знаю, що робити?
