Я заміжня вдруге, мій шлюб щасливий, я кохаю свого чоловіка. Проте, іноді замислююсь, чи правильне рішення ми прийняли п’ять років тому.
На початку наших стосунків я саме переживала болісне розлучення з чоловіком, а от Артем був одружений. Під час знайомства він одразу сказав, що має дружину і доньку. Наші відносини розвивалися швидко та бурхливо, можливо, це не було кохання з першого погляду, але ми наче весь час чекали на зустріч одне з одним.
Артем розповів, що одружився, бо так було треба. З дружиною вони знайомі ще з інституту, всі його друзі вже створили власні сім’ї, батьки чекали на їхнє весілля. Іноді він думав, що Оля погодилася на його пропозицію, теж лише тому, щоб не засмучувати рідних. У них народилася донька, в яку Артем просто обонював. Їхні з дружиною, і без того не яскраві стосунки, поступово зруйнував побут. Вони мешкали як сусіди, які поважають та вболівають один з одного, але не більше.
Я пролила багато сліз та провела не одну безсонну ніч, мене мучило сумління. З одного боку, я не хотіла руйнувати шлюб, травмувати дитину, з іншого – я вже закохалася в Артема, мені було не достатньо зустрічей на вихідних та поїздок на дачу. Оля здогадалася, що її чоловік має інші стосунки, і що цього разу це не просто інтрижка не стороні. Вона зібрала речі та переїхала в інше місто, через рік вона зустріла чоловіка, який щиро в неї закохався.
Дружина Артема, першою подала на розлучення. Весь цей рік ми з Артемом так і жили окремо, зустрічаючись кілька разів на тиждень, мені було від цього боляче. Він познайомив мене із донькою, але не наважувався сказати їй, що вони з Ольгою розлучилися. Проте дівчинка сама про все здогадалася. Ми з нею швидко подружилися.
На сьогодні Оля вийшла заміж та народила доньку, її новий шлюб щасливий, чоловік хороший. Ми з Артемом теж одружилися, переїхали в інше місто. На додаток, нам вдалося разом побудувати сумісний успішний бізнес. Наші спільні мрії почали втілюватися у життя. Нещодавно ми повернулися із подорожі Європою. Донька Артема мешкає разом із нами, а на канікули їздить до мами. У нас чудові довірливі стосунки, є спільні секрети, багато тем для розмов.
В цілому, доля кожного склалася добре. Але час від часу я згадую, як важко нам було. Кожному з нас довелося зруйнувати свою родину, аби побудувати нові стосунки. На той момент мене ніхто не підтримував, навіть батьки, всі вважали наше рішення неправильним та засуджували нас. Не аби як тяжко було розуміти, що потрібно було рухатись вперед. Та я щиро вірю, що щаслива родина та кохання, яке кожен із нас сьогодні має, варті того, не дивлячись ні на що.
