Знаєте, іноді бувають такі ідеальні історії кохання, коли хлопець з дівчиною безмежно щасливі, доповнюють один одного, допомагають добиватися цілей, рухатися вперед, здійснювати мрії. А потім живуть дуже довго й щасливо.
Такі пари дуже рідко розстаються, адже вони щасливі разом, їм нічого не заважає, в стосунках все добре й немає нічого поганого. А якщо й розходяться, то по дуростіі, адже наша людська натура завжди хоче чогось нового, втрачаючи інколи все хороше, а потім жаліємо про це.
Проте, іноді трапляються парочки ще більш рідкісні. Це люди, котрим добре разом, але чомусь рухатися вперед удвох вони не можуть. Почуття, любов, пристрасть – усе це є. Але в професійному житті, в здійсненні мрій, досягненні цілей – не можуть один одному допомогти, адже думка про це все в них різна. Виходить, що з часом такі пари розпадаються, адже сильно заважають один одному розвиватися, хоча й дуже кохають одне одного.
Така ж ситуація була й у мене, ми з дівчиною зустрічалися п’ять років, та весь цей час ми відчували, що чогось в наших стосунках сильно бракує, щось не так. Здавалося б, є почуття, любов, повага, подорожували разом всюди, декілька разів були у круїзах, жили в Амстердамі сім місяців. Але при тому, я хотів стати відомим художником, в подорожах відвідувати музеї, приділяти час створенню картин всюди, де б ми не були, хотів малювати її.
А вона ні, їй були цікаві лише світські гулянки, адже для неї мрією було стати всесвітньо відомою моделлю. От так і було, ми завжди були поруч, проте, разом їх цим, постійно були окремо.
Зараз вже пройшло два роки з нашого розставання. Я малюю картини для паризької галереї, а вона модель у Токіо. Почуття не змінилися, але в якийсь момент ми просто зрозуміли, що тягнемо один одного вниз, тому вибрали розвиток. А там, вже як буде.
