Я завжди мріяв про сина, який виросте «справжнім чоловіком». Можливо це стереотипне мислення, але як і кожному батьку, мені цього хотілось. Але ще з малечку мій син Артем ріс зовсім не таким. Він постійно намагався допомогти різним тваринам, які бродили вулицями.
Я постійно пояснював, що так не можна робити, бо вони можуть чимось хворіти та заразити його, але у відповідь я чув тільки те, що тваринам потрібно допомагати, бо вони не мають дому, як ми. Ц були дійсно дуже розумні слова від маленького хлопчика.
Все ж він не змінювався і постійно приносив додому всяких лишайних котів та собак. Спочатку ми його сварили за це, бо так дійсно не можна, але звикнувши до цього, почали допомагати йому піклуватись про тварин.
І випадок, який трапився нещодавно кардинально змінив моє відношення до цих маленьких безхатьків. Ми, як зазвичай, гуляли у парку із сином. Він знову побачив якогось собаку, що бродив вулицями у пошуках їжі. Син попросив мене купити псу їжу, через декілька хвилин безхатько вже радів смачній їжі.
Ми пішли далі та, вже майже вийшовши з парку, помітили, що зникла улюблена іграшка Артема. Він дуже плакав і просив її відшукати. Ми шукали декілька годин, аж поки не підійшли до того місця, де сидів раніше голодний собака. На диво, пес сидів покірно та тому ж місці та ніби чекав нас. Біля нього ми побачили синову іграшку.
Виявилось, що собака побачив, що ми її згубили та вирішив дочекатись, щоб її віддати! Це дуже вразило мене! Коли ми забрали іграшку пес з радісними очима подивився на сина та хотів далі йти своєю дорогою, але я вирішив взяти його до нас додому.
Ми назвали нового домашнього улюбленця Річі. Він невеликого росту, тому жити у квартирі з ним дуже зручно. Кожного дня пес дякує нам за те, що прихистили його. Він навіть не псує нам речі та покірно чекає поки його вигуляють. А мій син був дуже вдячний, що ми все ж таки дозволили йому прихистити хоч одну тваринку.
