Валерій – мій колишній чоловік спочатку дуже мене кохав. Ще перед весіллям ледве не на руках носив – засипав квітами та дорогими подарунками. Ми їздили відпочивати та варто було мені про щось його попросити, як я отримувала це.
Коли Валерій зробив мені пропозицію, я була, напевно, найщасливішою нареченою на цілому світі. Адже мій хлопець, крім того, що багатий та розумний, так ще й красивий. Мені заздрили всі подруги.
Але після весілля все змінилось. Валерій став поводитися зі мною не так лагідно. Чоловік почав часто вживати грубі слова та навіть підвищувати на мене голос. Звичайно, мене дуже це почало непокоїти. Я намагалась поговорити з Валерієм, але це вдавалось не завжди.
«От коли народиш мені дитину, тоді й ставитимусь до тебе краще», – говорив мені чоловік. Але, на жаль, завагітніти мені так і не вдавалось.
Врешті, за бажанням чоловіка мені довелось пройти довгий та виснажливий курс гормонотерапії, після якого я нарешті змогла вигукнути довгоочікуване: «Я вагітна!»
Так коли наш син Максимко народився на світ, замість того, аби купатись в увазі та любові чоловіка, яку він мені обіцяв, я опинилась сам на сам з дитиною та чотирма стінами. Валерій не спішив з роботи додому, навпаки, він намагався якомога довше там затриматись, аби не чути плачу дитини, яка теж почала його дратувати.
– Нащо ви мені здались?! – В пориві люті крикнув одного разу Валерій – Жив собі спокійно та щасливо, так ні – подавай йому родину! От йолоп!
– Але ж ніхто не змушував тебе нас заводити… – Відповіла я, ледве стримуючи сльози, які так і поривались градом линути з очей.
– Знаю… – Валерій почухав потилицю – Сам дурень.
Після тієї розмови наші стосунки перейшли на новий рівень – «вороги.» В ті рідкі моменти, коли ми стикались на кухні, то намагались не розмовляти. Спати Валерій пішов у вітальню, адже в кімнаті, яка колись слугувала за подружню спальню, зараз жили ми з сином. Їсти я все ще готувала на нас всіх, але Валерій моєї їжі принципово не їв, адже казав, що перехопив щось на роботі.
Так, гроші чоловік давав. Ну як давав? Лишав на столі на кухні, аби зайвий раз зі мною не контактувати. Зате я чула, як солодко після тяжкого робочого дня Валерій розмовляє з кимось телефоном. Було дуже образливо, адже я розуміла, що на тому кінці дроту напевно-таки його лагідні слова слухає яка-небудь довгонога блондинка модельної зовнішності.
Якось, набравшись сміливості, я вирішила сама поговорити з Валерієм про наші стосунки. Зайшла в кімнату коли він саме говорив по відео з дівчиною. Звуку не було чути, адже Валерій був у навушниках, але я чітко побачила, що по ту сторону екрану посміхалась молода красуня з великим декольте.
– Чому ти приділяєш час їй, а не мені? – Почала я з порогу говорити про те, що мене хвилює.
– По-перше, в мене тут приватна розмова, – чоловік піднявся з дивану, – а по-друге, – Валерій дивився на мене так, ніби готовий був роздерти, – ти взагалі бачила себе?
– Тобто?
– Ти розтовстіла й зовсім за собою не дивишся! – Валерій був дуже злий – Подивись на ці боки!
– Але ж я народила тобі дитину, яку ти так хотів, – я почала плакати, – і гормони ці почала пити тільки через тебе. А зараз ти мене звинувачуєш.
– Треба було думати своєю головою, – сказав мені Валерій і зачинив двері, випроводивши мене з вітальні.
А наступного дня він пішов, залишивши нас з Максимком двох. Перших кілька місяців мені було дуже тяжко, але зараз я вчусь жити заново. Я записалась у спортзал та потрохи приводжу себе до форми. Максимко росте і це мене тішить. А чоловік… а чоловіки у мене ще будуть. На все свій час!
