Свого часу ми з моїм майбутнім чоловіком познайомились за дуже дивних обставин.
Так от, зайшла я в супермаркет за цукровою пудрою, адже того вечора надумала смажити пампушки. Це був якраз тридцятий день (а точніше, вечір) моєї суворої дієти і я вирішила його відсвяткувати саме так. А ви самі розумієте, що смажене тісто без цукрової пудри – то не те.
Словом, приходжу я в супермаркет в чому була – старий хатній халат, під яким спортивні штани (аби тепліше), зверху фартух, а потім пуховик. На вуха я натягнула шапку, яку колись в мене тато забув, адже це – найтепліший головний убір, який я змогла відшукати на бездонних поличках своєї шафи. Взула я старі шкіряні чоботи, у яких на роботу ходити вже соромно, а в село – занадто вишукано, бо ж на підборах.
Значить, приходжу я така «красуня» в магазин і згадую, що мені крім цукрової пудри треба ще олії купити, бо тієї що є, може не вистачити. Ще взяла пральний порошок – велику пачку, бо по акції. Потім згадала, що в хаті немає ні грама солі (бо я ж на дієті сиділа) – взяла аж дві пачки. Ще в хід пішов соєвий соус, дві пачки макаронів та кілограм гречки.
Стою я на касі з усім своїм добром, а за мною хлопець, в руках якого тільки один рулон туалетного паперу. Мені його так шкода стало.
«Проходьте, – кажу, – вперед, бо я тут довго буду.»
Хлопець пройшов те швиденько розрахувався за свій товар.
Та коли я, отримавши чек, почала розфасовувати свої покупки по пакетах, до мене підійшов цей хлопець і запропонував допомогти занести мої тяжкі пакети. Сама не знаю чому, але я погодилась.
Дорогою ми познайомились. Його звали Олегом.
– А в мене пампушки є, – сама не знаю чому, сказала я, – зайдеш?
– Зайду. – Несподівано погодився мій новий знайомий.
Але вже зайшовши у квартиру, ми розсміялись. У Олега були діряві шкарпетки, а в мене – самі знаєте який «модний» образ.
Те чаювання ми ніколи не забудемо, адже саме воно нас і зблизило. Ось уже десятий рік ми святкуємо річницю знайомства. Я смажу пампушки й ми разом сміємось з тієї ситуації.
