З Кирилом я знайома досить давно, почали зустрічатися ще в школі. Я була на сьомому небі від щастя, коли він зробив мені пропозицію.
Через три роки одруження я завагітніла та народила дівчинку, а через рік ще й сина. Кирило не відходив від мене ні на крок, коли я була вагітна, завжди у всьому мені допомагав, виконував усі мої логічні та нелогічні бажання.
Мій чоловік один із найкращих працівників в офісі. Його дуже цінує начальство та поважають колеги. Ніхто не пліткує на його рахунок, все у нього там чудово. Чекаємо на підвищення на посаді.
Справи в нашій сім’ї теж йшли добре, поки я не почала помічати, що Кирило часто ходить напружений та дуже стомлений. Ніколи таким його не бачила, закриється у своєму робочому кабінеті та не виходить годинами.
Один раз я ненароком запитала в нього, нічого такого випадково не сталося. Відповідь була тільки одна: на роботі почали різко скорочувати працівників, а начальник взагалі збирається йти зі своєї посади.
Приблизно на тиждень його стан повернувся в те ж річище, на довго чоловіка не вистачило, на жаль. Я почала переживати, надумувати собі всяке, навіть задумалася про те, що у Кирила хтось з’явився, але потім вирішила прямо запитати, що з ним відбувається, щоб не мучити себе припущеннями. Відвела дітей до школи, в цей день, якраз, чоловік залишився вдома та я, не втрачаючи жодної секунди, вирушила додому, щоб усе обговорити.
Але застати у своєму кабінеті Кирила не вдалося, він різко кудись поїхав та мені довелося чекати на його повернення. Повернувся він тільки через три години, я навіть встигла як слід приготуватися до майбутньої розмови.
Чоловік був, напрочуд, у гарному настрої, аж світився. Я навіть на мить забула про що хотіла з ним поговорити. Кирило поцілував мене в щоку, спитав, що на вечерю та впевненим кроком пішов до себе.
Він залишив підозрілий конверт на тумбочці, я не стримавшись взяла його в руки та відкрила. Вміст мене дуже здивував, на фотографіях був Кирило й маленький хлопчик років одинадцяти. Тут я відразу подумала про те, що у мого чоловіка є інша жінка.
Забравши фотографії з собою на кухню, за пів години покликала Кирила, залишила їх прямо на кухонному столі, чекаючи чоловіка. Звичайно ж він зовсім не очікував ситуації, що склалася, не довго думаючи, поставила йому питання:
– Що це? І як мені це розуміти, любий?
Кирило пообіцяв усе розповісти, але тільки після вечері та того, як діти заснуть. Я погодилася, бо зайвих вух нам не треба було.
Виявилося, що раніше він зустрічався з дівчиною з іншого міста. Він був готовий гори заради неї зверрнути гори, дуже любив її, а вона його ні, тільки Кирило не одразу це зрозумів. Загалом, через необережність та недосвідченість у них стався контакт інтимного характеру. Незабаром дівчина завагітніла.
Через місяць вона йому сказала, що зробила аб0рт, але, як тільки вони розлучилися, Кирило дізнався від своєї матері, що дитина перебуває у дитбудинку. Туди хлопчика відправили батьки колишньої дівчини, не захотіли виховувати та якось мати з ним контакт. Після цього мій чоловік й почав ходити до свого сина до дитячого будинку.
Він намагався заради всіх нас, щоб кожна його дитина ні в чому не мала потреби, особливо старша. Бідолашний хлопчик найбільше хотів батьківської теплоти та ласки, адже бачився з татом не так часто, як хотілося б.
А ось коли Кирило зустрів мене, то в нього миттю перекинувся весь світ. Йому було певною мірою страшно, що колись зможу дізнатися про його першу дитину, що подумаю, ніби в нього є коханка та піду від нього. Тому вирішив дочекатися потрібного моменту, якраз діти підростуть, стануть краще все розуміти та потім розповісти нам всю історію.
Я була у величезному шоку від того, що розповів мені Кирило. Звичайно не очікувала такого повороту подій, але й не збираюся так просто брати та кидати людину, яку дуже сильно люблю, через те, що має ще одну дитину.
– Є пропозиція, – говорю йому.
– Яка? – він явно злякався моїх слів.
– Усиновімо твого сина.
Скільки радості було на цей момент, не передати словами. Кирило щиро дякував мені, що я з великим розумінням поставилася до нього.
Я як тільки побачила Рому, так відразу відчула, що ми неодмінно порозуміємося, що йому буде дуже комфортно поруч зі мною. Мені так хотілося його обійняти, поцілувати, щоб він більше ніколи не відчував себе самотнім.
Ромка всю дорогу в нас питав, чи точно ми веземо його додому. Він до кінця не міг повірити в те, що нарешті у нього з’явилися батьки та сестра з братом.
Наш син дуже схожий на Кирила, зовнішність, характер, все в нього. Такий же веселун, дуже любить допомагати.
Так і пролетіли роки, наші діти подорослішали, кожен встиг знайти своє щастя. Якось мені Рома сказав, що його обраниця дуже схожа на мене, тому вирішив саме з нею одружитися. Як було приємно чути такі слова. Я впевнена, що в нього все буде добре.
