Зараз мені уже тридцять років. Одружився я у двадцять два, тому вже маю трьох дітей, дівчат, кожна старша за іншу на два роки. Остання ще зовсім маленька. Все наче й було добре, проте останнім часом я почав аж надто сильно втомлюватися.

Троє дітей та жінка, яка не хоче виходити на роботу – це дуже тяжко. Я вже давно казав дружині, що ми можемо дозволити собі садок для всіх, та няню для наймолодшої хоча б на два-три дні в тиждень, аби вона могла працювати та розвиватися. Але вона відмовилася, сказала що їй так добре.

Ну звісно, дружині так добре, а я вже просто загинаюся на тій роботі, сиджу там від ранку до пізньої ночі, постійно редагую ді книги. Я працюю редактором книг, тому мій заробіток залежить від кількості проробленої роботи, та виданих робіт. Тому я дуже багато працюю, аби швидше завершувати редагування та опрацьовувати більшу кількість матеріалу.

Дружина постійно кричить, аби шукав кращу роботу, бо їй не вистачає коштів, хоча я вважаю, що нам достатньо. Ще якби вона не тратила на косметику по 11000 гривень в місяць – було б ідеально. Та ще теща завжди захищає дружину, каже що так має бути й все повинно бути на моїх плечах, бо її чоловік теж все робив для них, коли моя жінка була мала.
Дістало мене це, вирішив навідатись до тата. В нього свій заклад, маленький паб в центрі міста, проте, дуже затишний. Ми сіли, потеревенили. Тут батько мені й сказав:

– Ой, сину, та що ти слухаєш, знаю я батька твоєї дружини вже давненько, в одному університеті вчилися. То в них і квартира і машина колись була лише його старим батьком куплена, адже жінка його завагітніла неочікувано, нічого в них не було, та й він пив постійно, не просихав. То не слухай нікого, ти молодець, просто далі буде легше, діти ще підростуть трішки.

От поговорив з батьком, тепер маю чим тещі відповісти на її претензії постійні, тато як завжди – виручив.







