В Лізу я закохався одразу, як тільки її побачив. Вона здалась мені найгарнішою жінкою, з усіх на світі. Вона одразу розділила мою симпатію і вже за кілька днів після знайомства у нас зав’язались стосунки. Дівчина погодилась стати моєю дружиною й ми побрались.
Щоправда, дітей Ліза заводити не хотіла. «Ще не час, – говорила вона, – тим більше я не хочу псувати фігуру, над якою стільки років працювала. Ще встигну народити, якось пізніше.»
Я вирішив не наполягати, адже не хотів псувати стосунки з дружиною. Аби забезпечити Лізу, яка звикла до розкішного життя, всім необхідним, я працював на двох роботах. Річ у тому, що моя дружина – дочка заможних батьків, яка ніколи ні в чому не мала потреби, на відміну від мене – просто хлопця з села, який на все заробляв своїми мозолями.
Ліза весь час, що я працював, сиділа вдома, адже роботу шукати не хотіла. Я сподівався, що вона хоча б готуватиме чи прибиратиме вдома, але моїм сподіванням не дано було справдитись. Дружина тільки те й робила, що дивилась серіали та ходила на шопінг.
– Кохана, – сказав їй я, коли одного разу побачив чек із магазину одягу на суму, рівну нашого місячному бюджету, – я, звичайно, не хочу тебе в чому-небудь обмежувати, але зараз я не заробляю стільки, щоб ми могли дозволити собі подібні витрати.
– Не хвилюйся, – обрізала на пів слові мене дружина, – це не з твоїх грошей. Всі ці речі мені купив Леонід – мій давній знайомий.
Як з’ясувалось, Леонід – забезпечений молодий чоловік, який раніше добивався прихильності Лізи, але вона вибрала мене. Щоправда, спілкуватись з чоловіком вона не припинила й зараз, напевно, щоб підкреслити мою фінансову неспроможність, він робить моїй дружині щедрі подарунки.
Коли я сказав дружині, що мені неприємна її дружба з колишнім залицяльником, Ліза відповіла мені не дуже приємними словами: «Взагалі-то, – сказала вона, – поки ти не заробляєш, як належно, не можеш заборонити мені спілкуватись з людиною, яка готова дати мені будь-яку суму.»
Того вечора дружина демонстративно одягнула звабливу сукню та високі підбори й поїхала вечеряти разом з Леонідом в ресторан. Вона сказала мені, що це – дружня зустріч і я не можу заборонити їй спілкуватись з друзями. Але я для себе сприйняв це, як зраду.
Залишившись наодинці я взяв телефон і зайшов у соціальну мережу. Мені написала давня знайома – Галина – дівчина з мого села. Вона подобалась мені, адже її природна краса й щире ставлення до мене не могли не підкупити. Але потім я зустрів Лізу й припинив будь-яке спілкування з Галею. Але зараз я можу з нею спілкуватись, якщо у дружини теж є «друзі».
Я відписав Галині й запитав чи вона, бува, не у місті зараз. Дівчин відповіла ствердно. Словом, того вечора ми зустрілись. Побачивши Галину, я зрозумів, якої помилки допустився, взявши за дружину не ту дівчину. Я зрозумів, що з Галею моє життя було б значно щасливішим. От тепер й думаю, що робити. Варто зберегти сім’ю чи ризикнути й зробити крок назустріч своєму щастю?







