Мені було двадцять років, коли я вийшла заміж за Мишка. Ми відчували себе дуже щасливими. Спочатку все було чудово, ми з’їздили на медовий місяць до Греції. А за пів року ми дізналися, що станемо батьками. Радості не було меж, чекали з нетерпінням народження дитини.
І ось, коли народилася наша донечка, все життя перекинулося з ніг на голову і в хорошому, і в поганому розумінні. На момент моєї вагітності Міша не зводив з мене очей, постійно доглядав за мною, питав чого мені хочеться, привозив різні смаколики, про які я його просила, загалом дбав про мене, як тільки міг. А як вагітність пройшла, так одразу весь клопіт перейшов до мене, всі обов’язки тільки на мені. Готування, прання, прибирання, догляд за дочкою, оплата всіх рахунків. Було нестерпно важко все це вивозити одній. І це при тому, що Михайло теж працював, я його розуміла, він теж втомлений, як і я, тому практично не турбую його, а даю відпочити.
Так тривало упродовж двох років. Я сама пережила все, що пов’язано з малюком: кольки, перепади настрою, прорізування зубів, привчання до горщика тощо. Нашу дочку чоловік дуже любить, він приділяє їй час, ніколи не було такого, щоб Мишко у чомусь відмовляв своїй принцесі. А ось мене ніби ігнорувати почав, принаймні мені так здавалося. Не пропонує жодної допомоги, не дізнається як я. Він тільки прощається зі мною та дитиною, коли йде на роботу та вітається з нами, коли повертається додому.
В один із таких днів я покликала в гості свою подругу, вирішила з нею порадитись з приводу чоловіка. Я не розуміла, що робити. Настя сказала: “ти мусиш сама прямо заявити Мишкові, що тобі одній дуже важко справлятися з усім цим”. Так, я погоджуся, але мені й важко переступити через себе, щоб це нарешті сказати. Я знаю, як йому також важко на роботі, як його дістають колеги, вдома йому дуже хочеться побути в теплі та затишку, не слухаючи жодних закидів з мого боку. Але з іншого боку, це вже виглядає як неповага до самої себе, я беру та розтопчую себе заради того, щоб усім було добре, але не мені. Тоді я й послухала пораду подруги, я вирішила, що треба діяти, а не мовчки виконувати те, що можуть робити двоє.
Наступного дня я дала чоловікові список продуктів, які потрібно купити на вечерю. Мишко здивовано глянув на мене, бо я ніколи так не робила, завжди все купувала сама. Він каже: “То де моя улюблена дружина? Ти хто?”, звичайно ж, він пожартував, але погодився купити все, що було в списку. Пізніше я знайшла на просторах інтернету номер прибиральниці по дому, зателефонувала їй, вона швидко впоралася зі своєю роботою. Оплату я зробила спеціально через картку чоловіка, він точно питатиме куди пішли гроші. Так і сталося ввечері, коли він повернувся додому. Я сказала, що втомилася прибиратися щоразу та вирішила замовити прибиральницю. Тут Мишко й запропонував мені свою допомогу. Нарешті! Тепер ми по черзі прибиратимемося кожної неділі. Так само з приготуванням, теж по черзі.
Адже мені лише треба було пошкодувати себе. Якби я мовчала й далі, робила все по дому, то незабаром мені стало б дуже погано морально, а також фізично. Пізніше довелося б витрачати гроші на лікування, щоб знову повернутись до колишнього стану. Не треба так робити, дівчатка! Ви повинні цінувати та любити себе, а своєму чоловіку говорити про те, що обов’язки з моменту появи дитини будуть розділені між вами.
