Я так довго чекала на маму, іноді я питаю її чому вона так довго йшла до мене, чому так довго шукала. Зараз я її дуже люблю, та дякую, що стільки часу терпіла мої вибрики.
Тепер ми з мамою найкращі друзі! Але так було не завжди, бо я довгий час була сама, хоча не зовсім. Разом зі мною було багато інший дітей, ми постійно були разом, але я все одно була дуже самотньою, думаю, як і кожен з нас.. Так мені жилося в дитячому будинку.
А коли прийшла мама, аби познайомитися зі мною, вона мені зовсім не сподобалася, я не хотіла йти з нею. Не розуміла, чому я їй потрібна, нащо їй така доросла дитина (тоді мені було сім років), адже часто люди хочуть ще зовсім маленьких..
Але вона довго приходила до мене, десь напевно декілька місяців, кожного дня. Приносила мені гарні іграшки, нові красиві речі. Допомагала робити уроки, навчила краще читати. Мені почало здаватися, що я справді їй подобаюсь..
Одного дня, мама попросила мене піти до неї додому в гості.
Те, що я там побачила, мене дуже здивувало, адже вона зробила кімнату для мене!! Я захотіла залишитися там назавжди, бо відчувала себе так затишно.
Того дня мама забрала мене з дитячого будинку. Але я все одно не відчувала до неї того ж, що й вона. Мені завжди здавалося, що як тільки я зроблю щось не те, або не послухаю її – віддасть мене назад..
Проте, одного дня, на мій День народження, мама подарувала мені те, чого я найбільше хотіла – кульку всередині зі снігом. Я обійняла її й відчула, що насправді люблю. Я зрозуміла, що вона ніколи мене не покине й не віддасть.
Дякую тобі, мамочко, за те, що ти вже три роки, як моя мама!
