– І вам добридень! – Сусідка Марина Василівна вела маленьку Соломійку в дитячий садок.
Мої сусіди люди небагаті. Чоловік Марини Василівни був хорошим та дбайливим, але після того, як тяжка хвороба забрала його три роки тому, справи в родини пішли кепсько.
Марина Василівна працює на двох роботах, адже змушена більшу частину свого доходу віддавати на виплату кредиту за квартиру.
Маленька Соломійка батька майже не пам’ятає, адже їй трохи більше, як чотири роки. Я інколи намагаюсь допомагати сусідці їжею чи грошима, але вона горда й не завжди готова приймати допомогу.
Цього ранку дуже морозно. Але я помітила, що на маленькій Соломійці легенька куртка та осінні черевички. І це в такий холод! Весь день після нашої ранкової зустрічі з сусідами я місця собі не знаходила. Хотілось якось допомогти сусідам, але дати гроші я не могла – вони просто б не прийняли. От я і вирішила, що вчиню інакше.
Після роботи я взяла певну суму грошей, яку відкладала на святкування Нового року й вирішила, що придумала для них краще застосування. У «Дитячому світі» я придбала рожевий пуховик, теплу шапочку, шарф та рукавички. В магазині з взуттям – гарні зимові чобітки золотистого кольору. А в магазині іграшок – великого плюшевого ведмедя.
– Ні, це не я. Це Дід Мороз передав. – Я вручила маленькій Соломійці подарунки та швиденько пішла додому, аби стримати сльози, що навертались на очі.
Того Нового року я не поїхала в гори, як планувала. Але вдома мені теж було весело, адже маленьке диво у рожевому пуховику тепер приходить до мене щодня!
